Янголи-охоронці солдатів: як з’явилися бронеавтомобілі класу MRAP та яка їх роль на фронті
Цей вид військової техніки не отримав такого медійного ажіотажу як дрони "Байрактар", ракетні установки HIMARS, літаки F-16 чи танки Leopard, але його важливість у ході бойових дій важко переоцінити. Доставлення бійців на передову, евакуація, захист екіпажу в неймовірно складних ситуаціях і забезпечення стрімких маневрів – це все про бронеавтомобілі класу MRAP.
Liga.Tech розкаже про виникнення й історію застосування цього різновиду техніки, сильні й слабкі сторони, які моделі перебувають на озброєнні ЗСУ та які збирається виготовляти вітчизняний ОПК.
Африка задає моду
Сам термін MRAP є акронімом від Mine-Resistant Ambush Protected – машина із захистом від мін і засідок. Спочатку цей термін використовувався лише в класифікації армії США, але згодом, як це часто буває, став універсальною назвою для всіх машин зі схожим концептом.
Характерними рисами МRAPів є
V-подібне днище – сприяє розсіюванню енергії вибуху в боки від салону. Від звичайного плаского воно відрізняється ще й більшою товщиною — це зменшує шанси кумулятивного струменю його пробити.
Броньований захист – на корпус машини встановлюються важкі бронеплити, для захисту від вогню зі стрілецької зброї та уламків.
Високий кліренс (відстань від поверхні землі до найнижчої точки дна авто) – потрібен для кращої прохідності.
Прадідусем цього класу машин можна вважати австрійський панцирник ADGZ, розроблений на початку 30 років минулого століття. Він мав V-подібне днище, подвійні колеса на центральних осях, а також цікаву конструкторську фішку – замість корми тут було ще одне місце водія. Тобто, у випадку потреби передня частина авто могла стати задньою і навпаки. Загалом з конвеєрів зійшло приблизно пів сотні екземплярів.
Хоча міни активно застосовувались на всіх фронтах Другої світової війни, ідею австрійських конструкторів про резистивний до них бронеавтомобіль ніхто не підхопив. Мінні поля обходили, а якщо такої можливості не було, то в справу вступали сапери чи танки, обладнані спеціальними траками або катками.
Батьківщиною MRAP у сучасному розумінні можна вважати Африку. У 60-ті роки там спалахнули громадянська війна в Родезії (нині Зімбабве) і прикордонні війни між ПАР і Намібією, Анголою і Замбією.
Загони повстанців і різних племен активно застосовували різноманітні міни та саморобні вибухові пристрої (СВП), що не лише призводило до відчутних втрат серед особового складу, але й знижувало бойовий дух військових.
Південноафриканські інженери зайнялись розробкою бронеавтомобіля, здатного витримати вибух під днищем чи колесами. Для цього використовувалося V-подібне днище, підняття кліренсу, а компоненти підвіски зробили відривними. Проте ключовим чинником підвищення ефективності захисту став окремий броньований відсік для екіпажу, який отримав назву "цитадель".
Результатом цих розробок стали родезійські Spook, Leopard, Crocodile, Pookie, MAP75 та південноафриканські бронеавтомобілі Hippo, Ystervark, Bosvark, Buffel і Casspir. Остання модель вважається особливо вдалою: перебуває в експлуатації з 80-х років, отримала десятки варіантів і була закуплена 24 державами, серед яких Індія, Саудівська Аравія і навіть США. Також подібними бронеавтомобілями почали активно користуватись місії ООН, що діяли в регіоні.
Тобто, можна сказати, що першовідкривачами в справі захищених від мін авто стали ПАР і нині неіснуюча держава Родезія. Однак розвинув і вивів на новий рівень їх уже американський ОПК, який зіштовхнувся з новими викликами після вторгнення до Іраку.
"Пума" й звірі інших країн
Головною робочою конячкою контингенту США в цій близькосхідній країні стали "хамві". Вони використовувалися для охорони об’єктів, патрулювань і просто транспортування вантажів й особового складу. Проте за мірою розростання спротиву різноманітних формувань бойовиків ставав усе більш очевидний недолік улюбленого авто Арнольда Шварценеггера: воно могло захистити від ворожого вогню зі стрілецької зброї, але не від СВП.
Обстеження саперами всіх потенційних місць закладання вибухівки було аж надто ресурсоємним, а всі спроби підвищити захист "хамві" не давали потрібного ефекту. Через це у Пентагоні задумалися про розробку нової машини, здатної впоратися з цим викликом.
У 2004-му компанія Force Protection Inc. почала постачати Корпусу морської піхоти США перший бронеавтомобіль класу MRAP під назвою Cougar ("Пума"). Конструктори розвинули ідею своїх південноафриканських колег із "цитаделлю", створивши захисну капсулу для екіпажу. Вона була виготовлена із загартованої сталі та композитних матеріалів. Шари кевлару і керамічних пластин мали забезпечити поглинання й розсіювання енергії вибуху, але разом з тим не робили машину надто важкою.
За збільшення шансів на виживання у випадку вибуху також відповідали спеціальні амортизаційні кріплення сидінь, додаткові шари бронювання на дверцятах із механізмом відкриття навіть після серйозних пошкоджень й ергономічний дизайн салону з мінімумом гострих країв. Вікна створювалися з армованого скла чи прозорої броні.
Cougar одразу прекрасно себе зарекомендувала: вже за перший рік експлуатації модель потрапила в 300 інцидентів із застосуванням СВП, але жоден з них не призвів до загибелі пасажирів. У період 2007 – 2012 років діяла програма Пентагону з розробки і закупівлі нових моделей MRAP.
Вони поділялись на три категорії залежно від призначення й ваги. Найлегші застосовувалися для міських операцій. Середні – для конвоїв, потреб інженерних військ і польових медиків. Найважчі – для розмінування. Всього за 5 років у американські війська було закуплено і направлено 28 000 MRAP різних моделей.
Європейські союзники США швидко оцінили переваги цього класу машин і почали закуповувати аналогічні для своїх підрозділів, які несли службу в Іраці, Афганістані й інших гарячих точках.
Велика Британія закуповувала локалізовані версії Cougar під назвою Mastiff і Ridgeback, щоб використовувати їх для патрулів. Проте з часом європейці почали розробляти і випускати власні моделі MRAP.
У 2011 році британська армія отримала на озброєння OCELOT, головною фішкою якого стала модульність броньованого захисту. Тобто деякі пошкоджені елементи можна замінювати прямо в польових умовах. Кілька років тому в Міноборони королівства задумались над створенням варіанту OCELOT із додаванням електроприводу.
Іншим помітним європейським представником класу MRAP став німецький KMW Dingo, вперше представлений у 2003 році. Залежно від комплектації він може брати на борт до 8 пасажирів. Dingo активно використовувався в Афганістані й отримав дуже схвальні відгуки. За словами німецьких військовослужбовців, ця машина врятувала більше життів, ніж будь-який інший тактичний транспорт на озброєнні Бундесверу. Станом на зараз Dingo перебуває на озброєнні Норвегії, Саудівської Аравії та ще низки держав.
Випробування вогнем і степами
Хоча загалом MRAP показав себе вкрай ефективним у справі захисту екіпажу, за це довелося розплачуватись декількома суттєвими недоліками. Вони значно більші й важчі за транспортні засоби аналогічної місткості, через що часто могли загрузнути на ґрунтових дорогах і не могли проїхати багатьма мостами. Високий центр ваги збільшував ризик перекидання авто під час різких маневрів. MRAP також досить "зажерливі" в плані пального, що ускладнювало логістику.
Нарешті високий силует робить ці авто зручною мішенню для ворога, озброєного ПТРК.
Через це в міру згортання своїх операцій в Іраку й Афганістані США почали зменшувати свій парк MRAP. Проте повністю від них відмовлятися не стали і залишили певну кількість на базах зберігання на випадок потреби. Здебільшого це машини сімейства MaxxPro від компанії Navistar Defence й Oshkosh від однойменної корпорації.
Повномасштабне вторгнення РФ в Україну показало, що MRAP ефективні не лише під час партизанської війни з активним застосуванням СВП. В умовах активного застосування дронів і дистанційного мінування ці бронемашини показали себе вкрай корисним і потрібним інструментом.
Тож не дивно, що на рівні з ПТРК і снарядами, MRAPи стали "завсідниками" пакетів допомоги від західних союзників. Найбільш масовою машиною цього класу на озброєнні ЗСУ стали MaxxPro. Наші військові хвалили її за живучість і мобільність, зокрема, зазначали спеціальні колеса, які після пробиття не здуваються і мають ресурс пересування ще на 100-150 км. Водночас зазначається те, що до управління цим транспортним засобом ще варто призвичаїтись через особливості його конструкції. У травні мережу облетіло відео, де MaxxPro успішно вивозить бійців під щільним обстрілом окупантів.
Серед інших MRAP іноземного виробництва в парку ЗСУ присутні вже згадані американські Cougar і Oshkosh M-ATV, британські Mastiff і Wolfhound, німецькі Dingo, австралійські Bushmaster, канадські Roshel Senator, турецькі Kipri і південноафриканські Mamba, передані нам Естонією із власних запасів. Під час звільнення Херсонщини в медіа "засвітились" ізраїльські Amir, хоча офіційно про їх постачання не повідомлялося. Після цього уряд Ізраїлю заявив, що надає виключно гуманітарну допомогу й пообіцяв розслідувати факт появи своїх Amir у ЗСУ.
MRAP дозволяють відносно безпечно перевезти бійців прямо до ворожих позицій під час штурмових операцій. Нашими бійцями були зафіксовані випадки, коли лобове скло бронеавтомобіля витримувало пряме влучання з великокаліберного кулемета. Плюс, часто ці авто обладнанні великокаліберним кулеметом для вогневого прикриття.
Так, MRAP можливо не забезпечують такого ж рівня захисту і не мають такого ж потужного озброєння, як БМП чи БТР. Проте вони значно дешевші: для порівняння, одна одиниця MaxxPro коштує $1.5 млн, тоді як американський БТР Stryker – $4.5 млн. Менша ціна означає, що це буде менш затратно для наших союзників наситити наші підрозділи великою кількістю MRAP. А це своєю чергою є хорошою запорукою повернення до маневреної війни. На думку військового огляда Кирила Данильченка, саме високе насичення бронеавтомобілями цього класу дозволило реалізувати стрімкі прориви ЗСУ під час звільнення Харківщини й Херсонщини.
MRAP Made in Ukraine
Україна робила перші кроки у створенні MRAP власного виробництва ще в минулому десятилітті, але особливо вдалими вони не були. В 2010 році КрАЗ представив ASV Panther, що розроблявся в кооперації з Ares Security Vehicles (ОАЕ). Пробну партію з 10 екземплярів закупила ООН для своїх миротворців і неназвану кількість Єгипет. Далі цього справа так і не пішла.
Знову над розробкою MRAP задумалися вже з початком АТО. Армія відчувала гостру потребу в техніці для патрулювань, розвідки, транспортування особового складу і боєкомплекту. Для виконання цих завдань доводилось застосовувати порядком застарілі радянські БТРи і БРДМи (бойова розвідувально-дозорна машина) – і це в кращому випадку. Подекуди добровольчим батальйонам доводилося покладатись на кустарні броньовики – цивільні автобуси чи вантажівки, на які наварювалися бронеплити й решітки.
У відповідь на запит військових у конструкторських бюро закипіла робота. Вже у 2015 році КрАЗ представив розроблену спільно з канадською Streit Group модель Shrek One. Панцирник міг перевозити до 12 людей і згідно з заявленими характеристиками забезпечував протимінний захист в еквівалентні 14 кг тротилу під колесами та 7 кг під днищем. Вартість оцінювалася в $1 млн за один екземпляр. Машина отримала 3 модифікації (одна з них "Фіона") й була продана Нацгвардії України, а також ЗС Сенегалу і Буркіна Фасо.
Також КрАЗ розробив "Кугуар" – бронеавтомобіль із місткістю до 8 пасажирів та опцією встановлення бойового модуля на дах. Це може бути кулемет із калібром 7.62 мм\12.7 мм чи 40 мм автоматичним гранатометом. Бронювання авто дозволяє захистити від стрілецького вогню стандартним натівським калібром 7.62 мм і здатне витримати вибух двох гранат DM51 під днищем.
Найбільш амбітною розробкою від КрАЗ став "Ураган" – така собі спроба вітчизняних конструкторів виготовити аналог американського Oshkosh. Він може брати на борт до 14 пасажирів і обладнаний амбразурами для ведення вогню. Згідно з заявленими ТТХ, корпус панцирника може витримати влучання бронебійних куль калібру 14.5 мм з відстані 200 метрів. Протимінний захист має впоратися з підривом фугасу потужністю еквівалента 10 кг тротилу. Перша демонстрація авто відбулася ще в 2015 році, однак надалі жодної інформації про кількість виготовлених і направлених у війська/проданих іншим державам не було.
Помітною розробкою також стала модель "Варта" від компанії "Українська бронетехніка", яка розроблялася з огляду на запити українських силових відомств і спецпідрозділів. Модель може витримати влучання стандартного натівського калібру і фугас потужністю 6 кг у тротиловому еквіваленті. Також "Варта" оснащена амортизаційними кріслами, відповідно до стандартів НАТО і колесами із системою центрального помпування і кулестійкими вставками Runflat. Місткість – до 10 осіб.
Не так давно Українська бронетехніка випустила модифіковану версію – "Варта-Редут". Він має посилений протимінний захист у результаті встановлення бронекапсул. Збільшена і місткість – до 12 пасажирів. Про їх відправлення у війська повідомлялось у квітні минулого року.
Першим MRAPом розробленим уже в розпал повномасштабної війни став Inguar 3 від української компанії Inguar Defence. Машина обладнана двома окремими бронекапсулами спереду і ззаду.
Згідно з заявленими ТТХ, Inguar 3 може витримати влучання бронебійних куль калібру 7.62 мм, а також уламків 155-мм снарядів на відстані 60 метрів. У салоні є система автоматичного пожежогасіння, що діє з допомогою оптичних датчиків і система фільтрації повітря на випадок застосування хімічної зброї.
Замість дзеркал авто використовує спеціальні камери переднього, бокового і заднього огляду, а також має прилад нічного бачення.
Він добре себе зарекомендував під час операцій у Серебрянському лісі, де його протестували бійці Азову. За результатами тестувань до авто був розроблений комплекс РЕБ, що поєднувався з бортовим комп’ютером машини. Inguar 3 збираються запустити в серію й виготовляти до 200 екземплярів на рік.
За відносно короткий час Україна пройшла шлях від експлуатації кустарних панцирників до одного з найбільших виробників і операторів MRAP у світі. Наш парк авто досить численний і розгалужений, а також активно використовує останні досягнення військової техніки. Власне, схвально про можливості українських бронеавтомобілів відгукується, зокрема, й ворог, а це вже багато про що говорить.