Культове авто, яке нікому не потрібне. Історія злету і падіння DeLorean з "Назад у Майбутнє"
Амбітний і успішний підприємець вирішує вразити авторинок своєю інноваційною розробкою. Спроєктований ним автомобіль з футуристичним дизайном ніби зійшов зі сторінок фантастичних коміксів, а його головна фішка – використання кузова з полірованої нержавіючої сталі. Сподівання стосовно новинки були дуже великим, але це не завадило їй гучно провалитись.
Ні, мова зараз не про Cybertruck Ілона Маска, а про одну з найвпізнаваніших "автівок" попкультури – DeLorean DMC-12, більш відому в народі просто як "делореан". Liga.Tech розповідає, як вона була створена, як отримала роль в трилогії "Назад у майбутнє", чому стала комерційним фіаско та як спробувала повернутись.
Людина, яка хотіла змінити все
Творцем найвідомішої машини часу є американський інженер і бізнесмен румуно-угорського походження Джон Захарія Делореан, який народився 1925 року. Його малою батьківщиною було місто Детройт, який тоді саме був центром автомобільної промисловості, тож не дивно, що Джон надумав пов’язати свій життєвий шлях з "залізними кіньми".
Він встиг попрацювати в компаніях Chrysler і Packard, після чого отримав запрошення на роботу від концерну General Motors (GM). У 1965 він очолив підрозділ Pontiac, ставши наймолодшою людиною (йому тоді виповнилось 40) на посаді такого рівня в історії компанії.
В 1973 році Делореан йде з GM, засновує власну компанію DeLorean Motor Company (DMC) і починає працювати над новим спорткаром. За даними Forbes, уряд Великої Британії надав американському бізнесмену позик і кредитних гарантій на $100 млн за умови, що збиратись авто буде на території Північної Ірландії. На додачу до цього Делореан переконав низку приватних інвесторів виділити йому ще декілька десятків мільйонів доларів.
В інтерв’ю підприємець підкреслював, що створює "кращого з кращих" й підігрівав ажіотаж відверто екстравагантними кроками. Наприклад, за декілька місяців до випуску DMC-12 була представлена лімітована версія, кузов якої був покритим 24-каратним золотом. Хоча вона мала цінник $85 000 проти $25 000 за стандартну сталеву версію, депозит за неї внесли сім клієнтів.
Авто великої мрії та проблем
Перший прототип DMC-12 був завершений головним інженером компанії Вільямом Т. Коллінзом (до цього обіймав аналогічну посаду в Pontiac) в жовтні 1976 року. Спочатку планувалося, що шасі до автівки виготовлятимуть за новою та ще не відтестованою технологією Elastic Reservoir Molding (ERM). Розрахунок був на те, що вона сприятиме зменшенню ваги DMC-12 й витрат на його складання. Компанія навіть оформила патент на ERM, але невдовзі стало зрозуміло, що технологія просто не підходить для масового виробництва.
Зрештою команда інженерів дійшла висновку, що DMC-12 потребує майже повної реконструкції. Очолити цей процес доручили відомому британському автоконструктору і засновнику бренду спорткарів Lotus Cars Коліну Чапмену. Той пішов шляхом найменшого ризику й замінив більшість неперевірених матеріалів і технологічних рішень на ті, що вже використовувались в його автомобілях Lotus. Так DMC-12 перейшов на шасі Backbone, яке дуже схоже на аналогічне в Lotus Esprit. Недоторканими залишились лише оригінальний дизайн кузова від Джорджетто Джуджаро, фірмові зовнішні панелі з нержавіючої сталі та дверцята системи "крило чайки".
На ринок постачалась у двох комплектаціях: з ручною коробкою передач і автоматичною (дорожчою на $650) і двома різновидами кольорової гами в салоні – чорною і сірою. Також на 1983 рік був запланований випуск версії з чотирма дверцятами.
Активне виробництво DMC-12 тривало з січня 1981 року до грудня 1982-го. За цей час з конвеєра зійшло 9200 автівок. Ажіотаж серед американських автолюбителів був настільки великим, що окремі були готові заплатити на $10 000 більше, аби тільки швидше отримати її в свій гараж. Проте вже невдовзі стало відомо про серйозні вади інноваційної новинки, сама DMC вже восени 1982-го збанкрутувала, а її засновник опинився в центрі гучного кримінального скандалу.
Коштовна іграшка
Профільні оглядачі і видання зустріли DMC-12 дуже стримано. Панелі з нержавіючої сталі, які виглядали дуже круто на рівні концепту, на практиці лише спричиняли мігрені. У випадку якогось пошкодження їх майже неможливо було підрихтувати – доводилось замінювати всю панель. Також клієнтам не подобалось, що на сталевій поверхні відбитки пальців особливо впадались в очі, а також неможливість підкреслити свою індивідуальність: всі "делореани" були схожі як брати-близнюки. Окремі дилерські центри пробували фарбувати автівки, але це було дуже непросто знову ж таки через обране конструкторське рішення. Нарешті обрана сталь для кузова таки зазнавала корозії, що нівелювало саму ідею її використання.
Вистачало й інших проблем: від поганої підгонки окремих елементів до механічних вад у перших екземплярів. Були й суто конструкторські промахи: недостатньо потужний двигун і вага самої автівки впливали на її здатність до прискорення і керованість. Поціновувачів спорткарів розчарувало, що DMC-12 за своїми характеристиками дуже поступався конкурентам з аналогічного цінового сегмента.
Остаточно комерційні перспективи нещодавно перспективного спорткара закопала справа проти Джона Делореана. За версією слідства, власник компанії задля поправки фінансового становища погодився зайнятись трафіком великої партії наркотиків. Згодом в суді він доведе, що мала місце підстава від ФБР, але фатальний удар по репутації DMC та її розробці вже було завдано.
Друге дихання від Земекіса
Від забуття DMC-12 врятував американський режисер Роберт Земекіс, що саме працював над фантастичною стрічкою "Назад у майбутнє". В ранніх версіях сценарію машина часу була холодильником, який док Браун возив у своєму пікапі. Але постановник побоявся, що після прем’єри дітлахи почнуть замикатись в холодильниках.
Зрештою Земекіс і сценарист Боб Гейл вирішили, що машиною часу має бути автомобіль. Дізнавшись про це, автомобільні концерни почали наввипередки пропонувати свої автівки для ролі в стрічці. Так, Ford була готова заплатити студії Universal $75 000, якщо док Браун буде кататись на Ford Mustang. Земекіс цю пропозицію категорично відхилив і натомість зробив вибір на користь DMC-12 через її футуристичний дизайн. Universal уклала з виробником угоду, яка передбачала право використовувати автівку в обмін на 5% від доходу. DMC надала шість екземплярів і один макет зі склопластику.
DMC-12 розганялася до 60 миль за 10 секунд, що не підходило під задум сценаристів. Тому було вирішили замінити оригінальний двигун мотором від Porsche, щоб автомобіль їхав значно швидше. Цим члени знімальної команди реалізували мрію власника компанії, який хотів встановити на автівку двигун з турбонаддувом й навіть уклав відповідний контракт. Проте реалізувати це так і не вдалось через банкрутство обраного підрядника.
Згодом знімальна команда жартома порівнювала DMC-12 з капризною примою. Всупереч показаному в фільмі це був зовсім не потужний автомобіль. Він часто ламався і губив дрібні деталі, через що зйомки доводилось ставити на паузу, доки механіки його ремонтували. Виконавець ролі Марті МакФлая розповідав, що можна було б зняти короткометражку про всі епізоди, коли його били дверцятами авто.
Замість збанкрутілої DMC виробництвом запчастин, а також обслуговуванням зайнялись декілька компаній. Сама автівка теж отримала ряд покращень й стала бажаним екземпляром для колекціонерів. Наприкінці 2000-х ціна за потриманий екземпляр коливалась в районі $50 000 – $60 000.
Зрештою, права на бренд перекупив американський підприємець Стівен Вінн, а вже в 2008 році відновили виробництво цього спорткару в обмежених обсягах. Нові екземпляри мали фірмові панелі з нержавіючої сталі, нижню частину кузова зі склопластику, покращеним двигуном на 197 кінських сил і додаткові модулі на кшталт GPS-навігатора. Довкола авто сформувалась велика спільнота прихильників, які мають тематичні клуби в США.
В підсумку можна сказати, що Delorean DMC-12 – це приклад того, що в гонитві за мрією не варто відриватись від землі й розуміти, що інновації – не завжди є добрими сами собою. На жаль, приклад того самого "кібертраку" показує, що далеко не всі засвоїли уроки Джона Делореана.