Вийшла гра "Непереможний" за Станіславом Лемом. Головні факти про письменника та гру
The Invincible – це проєкт, який міг потрапити в список найочікуваніших релізів осені з трьох причин. По-перше, він є адаптацією книги, що вже само собою є досить значною рідкістю для ігрової індустрії. Причому адаптацією "Непереможного" – одного з найвідоміших романів видатного польського фантаста Станіслава Лема.
По-друге, це дебютна гра польської студії Starward Industries, яку заснували колишні співробітники CD Projekt RED і Techland. Тобто гру робили люди, які до цього займались The Witcher 3, Cyberpunk 2077, Dead Island, Dying Light і Call of Juarez.
Зрештою, The Invincible "підкупала" вже на стадії перших скриншотів та роликів своїм візуальним стилем, який використовує естетику ретрофутуризму. Її не можна назвати рідкістю (згадати хоча б серію Fallout та The Outer Worlds), але водночас вона ж не є аж такою поширеною.
Що потрібно знати про роман Лема і самого письменника, на що схожа The Invincible та кому вже зараз варто в неї пограти – в огляді Liga.Tech.
Львів'янин зі світовим ім’ям, невдалий лікар та людина-комітет
Станіслав Лем – не чужа для України людина: він народився у Львові й прожив тут третину життя. Тому досить дивно, що тривалий час в місті жодним чином не вшановували пам’ять земляка зі світовим іменем. Пам’ятну табличку і мурал, присвячені автору "Солярісу", відкрили лише у 2021 році з нагоди століття з дня його народження. Хоча за грамотного підходу довкола імені Лема можна було б створити ще один потужний туристичний магніт для Львова, особливо серед прихильників класики наукової фантастики.
Лем міг стати лікарем: за протекцією батька його взяли на навчання до Львівського університету, однак завершити виш завадило вторгнення нацистів у 1941 році. Закінчував свою освіту Станіслав уже в Ягеллонському університеті у Кракові, куди родина переїхала вже після війни. Аби не потрапити в армію, Лем відмовився складати випускні екзамени й не отримав диплома. Проте він був змушений щомісяця працювати в пологовому відділені однієї з лікарень. Вид крові був однією з головних причин остаточно покінчити з кар’єрою ескулапа. Натомість він обрав роботу асистента в лекторії наукознавчого гуртка.
На дозвіллі Лем займався написанням прози та публікував свої оповідання. Зайнятись саме фантастикою допоміг випадок: завершений в 1948-му роман в жанрі реалізму "Шпиталь перетворення" видавництва відмовлялись публікувати сім років. Редактори скаржились, що той недостатньо реалістичний. Зате перша спроба на теренах фантастики – пригодницький роман "Людина з Марса" – був виданий вже у 1946 році.
Найбільш активно Станіслав Лем писав протягом 1960-1980-х років. Саме в цей час вийшли найбільш відомі його твори: "Зоряні щоденники Йона Тихого", "Едем", "Соляріс", "Казки роботів", "Непереможний", "Кіберіада", "Розповіді про пілота Піркса" і "Голем XIV".
Наприкінці 1960-х років Станіслав Лем став одним з найбільш популярних письменників Польщі та отримав визнання за її межами. У 1973 році його зробили членом Спілки авторів наукової фантастики США. Проте вже через два роки членство анулювали, після того як Лем опублікував дуже критичну статтю про американську фантастику.
За рік до цього Філіп К. Дік написав у ФБР листа, в якому йшлось про змову комуністів з метою заволодіти умами громадян США через пропаганду, замасковану під фантастику, а чільне місце в плані відводилось Станіславу Лему. Автор "Людини у високому замку" був переконаний, що польський колега – псевдонім чи підставна особа для цілого комітету з деяких людей.
Іронія полягала в тому, що Лем ніколи не був членом польської комуністичної партії (вона мала назву Об’єднана робітнича партія) та навіть публічно її критикував. До листа він поставився з гумором, а Філіп К. Дік був одним з небагатьох американських фантастів, про якого він відгукувався в компліментарному ключі. Вважається, що листа він написав під час приступу параної, які з ним траплялись час від часу.
Firewatch в космосі
Попри статус корифея фантастики, Станіслав Лем ставився скептично до жанру та просив не називати себе фантастом. Причиною було те, що його колеги частенько використовували фантастичне майбутнє виключно як антураж для пригодницьких, детективних чи еротичних історій. Часто такі твори виділяють в окрему категорію "м’якої фантастики". Натомість твори, що ставлять в центр історії наукові теорії, відносять до "твердої фантастики". Більшість текстів Лема належать саме до другої категорії, а самого письменника через значну кількість вдалих прогнозів та порушення тем людського буття також називають футурологом та філософом.
Романи Лема – це не легке розважальне чтиво. В них відсутні епічні битви, хитрі інтриги, пристрасне кохання та інші сцени, що мають добрий вигляд на великому екрані. Власне, екранізація "Солярісу" — що у версії Андрія Тарковського, що у версії Стівена Содерберга — дуже відхиляється від тексту роману. Якби хтось з режисерів надумав максимально точно підійти до адаптації прози Лема, то в більшості випадків довелось б знімати мінісеріал на пʼять-шість годин, де більшу частину хронометражу займали прогулянки героя та його роздуми на різноманітні теми. Навряд чи така ідея отримала б зелене світло у продюсерів великих стримінгових платформ, однак у відеоіграх є цілий жанр, де подібний підхід лежить в самій основі.
Якою вдалася гра
The Invincible – це типовий представник жанру, іронічно названого геймерами "симулятор ходіння". Ігровий процес в ньому, як правило, зводиться до пересування з точки А в точку Б. Його можуть розбавляти спорадичним вирішенням головоломок та простими активностями, але акцент — саме на дослідженні світу та сюжеті. Основоположником жанру симуляторів ходіння вважається Dear Esther, найбільш відомими представниками – Firewatch, What Remains of Edith Finch, Stanley Parable та The Vanishing of Ethan Carter.
Протагоністкою "Непереможного" виступає астробіологиня на ім’я Ясна, яка прокидається на незнайомій планеті в стані амнезії. Дівчина відправляється на пошуки своєї експедиції та в процесі починає розуміти, що на цій планеті не все так просто.
Гра не є дослівною адаптацією роману про пригоди астронавтів, які зазнали трощі на планеті, населеній наноботами. Це радше твір за мотивами зі схожою зав’язкою і тематичним спектром. Це той випадок, коли, напевно, буде краще спочатку пройти гру, а вже потім прочитати книгу. У зворотному випадку можна буде зіпсувати враження від деяких таємниць, закладених сценаристами.
У плані занурення гра дещо нагадує Dead Space. Не в тому сенсі, що є горором, радше трилером. Як і Айзек Кларк, Ясна – цілком звичайна людина, якій складно пересуватись у скафандрі. Вона втомлюється, починає важко дихати, а шолом запотіває. В деяких епізодах їй стає погано, тому картинка починає плисти.
Розробники вирішили дещо пощадити гравців: не весь час проходження потрібно буде пересуватись на своїх двох. Час від часу можна буде кататися на ровері, але тут теж спробували максимально достовірно передати досвід астронавтів, що катались на місяцеходах.
У грі чимало діалогів, причому не тільки про поточні події, але й про космос та роль людини в ньому. В процесі можна буде обирати різні варіанти відповідей, щоправда, якогось значного впливу перебіг подій вони не матимуть. Однак гру не можна назвати однозначно лінійною: розробники пообіцяли 11 різних фіналів.
Однозначною перевагою гри є візуал. Одні оцінять приємну теплу колірну гаму, інші — ретельно відображення польотів у космосі, якими їх бачили люди в 1960-х – з транзисторами та лампами в техніці. Тут гра явно розрахована на тих, хто застав ілюстрації до фантастики тих років. Зі схожого в плані стилю і дизайну можна пригадати хіба що бюджетну фантастичну стрічку "Перспектива" з Педро Паскалем.
Проте варто розуміти, що The Invincible – це насамперед симулятор ходіння. Це гра про насолоду від історії та візуального ряду, коли хочеться зупинятись кожні 30 секунд, щоб оцінити старання авторів гри в дизайні пейзажів, предметів та інтер’єрів. Краще сідати грати в неї, перебуваючи в спокійному, медитативному настрої, інакше вона швидко набридне і не розкриє свої карти. Також козирем гри є текстова локалізація українською.