Чому ми ще не на Марсі? П'ять технологій, які так і не з'явилися у майбутньому, що настало

З середини XX століття майбутнє асоціювалося з декількома технологіями, які зустрічалися практично у кожному футурологічному прогнозі та фантастичному творі чи фільмі. Серед них – літаючі автомобілі, відеотелефони, роботи та космічні кораблі. Розвиток деяких з цих фантастичних технологій пішов в інший бік – стаціонарні та вуличні відеотелефони не набули розповсюдження, а зоряна година інших все ще попереду.

Liga.Tech зібрала технології, які так і не з'явилися в майбутньому.

Стаціонарні відеотелефони

Ідея створення апарату, який передавав би не лише голос, а й зображення, з'явилася одразу після винаходу телефону у 1876 році. Через два роки англійський карикатурист Джордж Дюмор'є публікує в одному з журналів малюнок з підписом "Телефоноскоп Едісона. Передає світло так само добре, як і звук".

У 1920-ті роки стає реальністю технологія передавання телевізійного зображення, що створила сучасне телебачення. У нацистській Німеччині у 1936-1940 роках розгортається мережа відділень відеозв'язку між Берліном, Ляйпцигом, Нюрнбергом та Мюнхеном. Термінал відеотелефону складався зі звичайного телефону, 30-сантиметрового екрана та камери.

Вже після Другої світової, у 1960-х – 1970-х роках компанії у різних країнах намагалися розвивати відеотелефонію, але ніде спроби не були успішними. Розвиток відеотелефонів стикався з проблемами передаванням звуку та голосу, конструктивними моменти – камеру та екран потрібно було рознести, через що абонент дивився на екран, але не в камеру.

Однією з причин невдачі відеотелефонії могло бути те, що людям вистачало голосового зв'язку. Проте відеотелефони постійно зустрічалися в літературній та кінофантастиці.

Можливість повноцінного відеотелефонного зв'язку з'явилася з розвитком високошвидкісного Інтернету у 2000-х роках. Однією з наймасовіших програм для відеозв'язку став Skype. І вже понад десяток років відеодзвінки вбудовані в кожен месенджер, є програми для відеоконференцій на кшталт Zoom, які в час пандемії замінили робочі зустрічі.

Концепт стаціонарних відеотелефонів перестав бути актуальним. Камери для відеозв'язку є в кожному смартфоні та ноутбуці, але відеодзвінки не стали найпопулярнішим форматом зв'язку, і навряд чи стануть ним надалі.

Роботи зі свідомістю

Легендам про штучних людей вже не одне століття, але ідея про штучну людину, створену за допомогою технологій, з'явилася лише у XX столітті. Вперше її озвучив чеський письменник Карел Чапек у п'єсі RUR, написаній 1920 року. Відтоді роботи – металеві або вирощені зі штучної плоті люди, які мають інтелект, подорожують з оповідання в опівідання та зустрічаються в прогнозах.

У XX столітті роботи дійсно з'явилися – проте вони не мають свідомості, а запрограмовані. Це промислові, дослідницькі та рятувальні роботи. У XXI столітті створені прямоходячі роботи-андроїди та роботи-"собаки" від Boston Dynamics, у різних країнах працюють роботи-поліцейські, є домашні роботи, що виконують елементарну господарську роботу. Є також людиноподібні роботи на кшталт Софії із запрограмованими відповідями, які мають на меті розважати публіку. Від машин, описаних у фантаста Азімова, їх відрізняє одне – вони не мають свідомості. Це мобільні пристрої на ногах чи колесах, здатні виконувати вкладені в них завдання, але без свободи думки.

На сучасному рівні розвитку технологій наділення роботів свідомістю неможливе, щонайбільше – це алгоритми штучного інтелекту, які робитимуть поведінку робота схожою на усвідомлену.

Підписуйтесь на LIGA.Tech у Telegram: тільки важливе

Повсюдне використання літаючих автомобілів

Ще один неодмінний атрибут майбутнього – літаючі авто. Це більш пізній "винахід", що набув поширення після фільму "Той, хто біжить по лезу" 1982 року. Фантастичний пейзаж із багатосотметровими хмарочосами та літаючими між ними аеромобілями став обов'язковим – його можна побачити і в "Судді Дредді" (1995), у "П'ятому елементі" (1997) та "Відозміненому вуглеці" (2018).

Автомобілі, що літають, у вигляді концептів і прототипів вже існують, щоправда, не на реактивному або антигравітаційному двигуні, а у вигляді дронів. Такі машини вже показали General Motors, Renault та інші компанії. У 2019 році в Японії випробували безпілотний літаючий автомобіль.

Навряд чи в найближчі роки летючі автомобілі стануть масовими – для їхнього впровадження потрібно створити нові диспетчерські служби, врегулювати рух, створити нові правила.

Пілотоване освоєння космосу

Англійський фантаст і футуролог Артур Кларк в опублікованому 1962 року прогнозі передбачав початок колонізації планет на 2000-і роки, а відправлення першого міжзоряного зонда – на 2020-ті. Наступні десятиліття давали надію на такий розвиток космонавтики – людство вийшло у відкритий космос, неодноразово висаджувалося на Місяць, готувалися проєкти пілотованих польотів на Марс та будівництво постійної місячної бази.

У фантастичній літературі описувалася колонізація планет і польоти до інших зоряних систем вже в останні десятиліття XX століття та на початку XXI.

На рубежі 80-х та 90-х років космічні перегони між наддержавами зупинилися – як через розпад СРСР, так і через надмірну потребу космонавтики у коштах – проєкти місячних баз та освоєння Марсу потребували неабияких бюджетів. Дата польоту на Марс все відкладалася, жодних революційних подій в освоєнні Сонячної системи не відбувалося. В 1999 році Кларк дає новий прогноз, в якому людство в 2021 висаджується на Марсі.

На початку XXI століття стався розквіт приватної космонавтики, яку розвивають бізнесмени-мільярдери – Ілон Маск (SpaceX), Джефф Безос (Blue Origin), Річард Бренсон (Virgin Galactic). Космічний бізнес бере участь у місячній програмі, заміщає Росію у польотах на МКС та розвиває космічний туризм.

Насправді дослідження космосу залишається безпілотним крім Міжнародної космічної станції на навколоземній орбіті. NASA не планує пілотований політ найближчого десятиліття, Ілон Маск поки що тільки розмірковує про влаштування марсіанських колоній, а американську місячну програму "Артеміда" вчергове перенесли.

Віртуальна реальність

Ця тема стала популярною у футурології та фантастиці з 1980-х років, під час появи такого жанру як кіберпанк. Основний сеттинг кіберпанку – світ, вражений економічними, військовими та природними катастрофами, який паралельно живе онлайн, у віртуальній реальності інтернету. Там діють свої закони та правила, які виконують (і порушують) хакери та корпорації.

Насправді технологічний розвиток пішов в іншому напрямі, ніж прогнозувалося у 1980-х та 1990-х. Ми отримали смартфони з мобільним інтернетом, розвивається 5G та технологія інтернету речей, а ось віртуальна реальність все ще перебуває у зародковому стані – її ніяк не можна назвати альтернативою реальному світу. Нічого схожого на ВР з "Першому гравцю приготуватися" або метавсесвіту з "Лавини" Ніла Стівенсона, на честь якого назвали метавсесвіт Meta.

Зараз метавсесвіт від Марка Цукерберга виглядає скоріше спробою відвернути увагу від проблем соцмережі Facebook, ніж віртуальним світом, який зможе доповнити реальний. До того ж інструменти для повноцінного занурення у ВР, крім окулярів та шоломів, так і не винайшли.