Про податок "на Netflix та Google" і рекламу для ФОПів: "новий ПДВ" – ніякий не новий
Знаєте, що за інфографіка нижче? Зеленим кольором показано країни, у яких є ПДВ (або sales tax) на цифрові послуги.
Інфографіка: Оподаткування цифрової економіки, непрямі податки. Джерело
Україну на цій карті позначено жовтим – у нашій країні лише з 1 січня 2022 року вводиться ПДВ на електронні послуги від нерезидентів (тобто компаній з іноземною пропискою) фізичним особам та ФОПам (тим, які працюють без ПДВ).
Іноземні компанії, які за попередній рік продали в Україні послуг на понад 1 млн грн, мають зареєструватися платниками ПДВ і подавати спрощені декларації.
Так от. Навколо цієї новели забагато популізму з обох сторін.
Історично у нерезидентів було мало можливостей надавати послуги кінцевим клієнтам у країні без реєстрації юрособи/представництва, тому податкові системи країн цю тему ігнорували.
Але в тої ж стримінгової платформи Netflix, якщо консервативно екстраполювати дані Statista (офіційна статистика поки недоступна) – 350+ тисяч активних підписок в Україні. Це під 1 млрд грн річної виручки (у Великій Британії, для порівняння – >1 млрд фунтів). Надто великий потік, щоб його не оподатковувати. За суттю, на сьогодні це дивна податкова пільга.
Чому пільга?
Бо ПДВ є (непрямим) податком на споживання, і його мають сплачувати всі споживачі товарів і послуг.
Чому дивна?
Бо це пільга на імпорт послуг (валюта йде за межі країни). Бо це пільга для, переважно, не найбіднішого сегменту українців. І головне – це дивна пільга, бо вона пріоритетно стимулює мультимільярдні західні корпорації.
Компанії перекладуть нові податки на споживачів?
Так, звісно, як і всі інші доброчесні платники податків в Україні. Але не повністю.
Великий бізнес, особливо технологічний, уміє гарно моделювати еластичність попиту за ціною: тобто наскільки зміна ціни змінює попит. І виставляє ціну, що максимізує його дохід. На рівні, де подальше збільшення ціни вже зменшить дохід через зменшення попиту. І коли з’являється ще 20% податку, для компанії може бути виправдано додати в кінцеву ціну лише частину цієї суми. Особливо, коли ти конкуруєш з іншими.
Якщо продовжувати приклад Netflix, це, окрім інших глобальних стримінгів, конкуренція з Megogo, oll.tv, безкоштовними торентами і піратськими сайтами. І тут цікаво, що восени Netflix знизив тарифи в Україні. На 25% для "середнього" тарифу.
Що ж до витрат малого бізнесу на рекламу
В Україні для послуг нерезидентів діє механізм reverse charge. Тобто ПДВ за послугу від нереза платить той, хто її отримав. Бізнес це знає, тут нічого нового. Але це діє тільки для платників ПДВ. Фізособи та ФОПи-єдинщики (ті, що не платять ПДВ) – під reverse charge не підпадали. Тобто під час замовлення реклами мали, на додачу до спрощенки, ще одну податкову пільгу в порівнянні з доброчесними юрособами.
Так що "новий ПДВ" – ніякий не новий, просто поширюється на ширше коло платників.
Тепер повернемося до карти
Розвинені країни, як Норвегія чи Швейцарія, ввели ПДВ для послуг нерезидентів понад 10 років тому, коли у них цей сегмент став суттєвим. І зараз активно прибирають пільги та винятки, посилюють вимоги до звітності. Росія ввела вимогу реєстрації нерезів платниками ПДВ із 2017-го для B2C та з 2019-го для B2B. Турки ввели таку вимогу в 2018 році.
Тому ця норма давно була на часі. Проблема в тому, що спікерам від влади не вистачило духу відверто сказати, що розширення кола платників ПДВ таки вплине на звичайних громадян, і пояснити, чому це справедливо.
А більшості аналітиків, політиків, лідерів думок не вистачило відповідальності визнати, що це не "зелені обкрадають пересічних", а звичайна практика в усьому світі.
Довідково. У колонці я не торкався digital services tax (DST), прямі податки на цифрові послуги не слід змішувати з ПДВ.
DST справляється окремо, часто на додачу до ПДВ, і його адміністрування розвиненими країнами – це окрема, велика і складна тема, що виникла через віртуозне уникнення сплати податків цифровими гігантами через розмивання бази та перенесення прибутків у низькоподаткові юрисдикції.
Із запровадженням глобального мінімального корпоративного податку країни, що входять до Організації економічної співпраці та розвитку (OECD) та решта світу беруть на себе зобов’язання відмовитися від DST.