Будущее с deepfake. Мы пока восхищаемся Reface и Ко. Но даже не представляем, что нас ждет
Більшості з вас, імовірно, уже знайома технологія deepfake – метод синтезу зображень людини за допомогою глибинного навчання (штучного інтелекту). З урахуванням прогресу технології та "заліза", вже до кінця цього десятиліття ми житимемо у світі deepfake відео, підробку яких буде складно виявити не лише людині, а й комп’ютеру.
Відтак науковці різних галузей: правники, інженери, соціологи, аналізують ризики та загрози, породжені технологією deepfake, та досліджують інструменти для зменшення таких ризиків – технологічні, адміністративні, силові, а також рішення, які може запропонувати ринок.
Професори права Бостонського університету Даніель К. Цитрон та Університету Техасу Роберт Чесні, серед інших, розглядають концепцію, яка може змусити здригнутися, особливо в українському контексті.
Уявіть собі світ, в якому легко зобразити людину, яка робить і каже те, що ніколи не робила чи не казала (наприклад, ґвалтує свиню), і при цьому немає адекватної технології/нормативної бази для виявлення фейків, їх спростування, виявлення та покарання авторів.
У такому світі швидко стане цінною можливість надати достовірне і непідробне алібі. Передбачають, що це спричинить розвиток нових послуг – суцільного, захищеного, непідробного логування життя людини для надання верифікованого алібі.
Логування життя – значить постійний запис геолокації, аудіо, відео, можливо додаткової сенсорної інформації (рівень певних хімічних показників у крові, серцебиття і т.д.).
Так, це грандіозне втручання у приватність, але для гіпер-публічних осіб – політиків, зірок, людей, чиє життя/доходи дуже чутливі до репутації, це може стати привабливим рішенням, за яке вони будуть платити.
Також такі рішення знайдуть попит у корпорацій, які матеріально стимулюватимуть окремі категорії працівників ставати користувачами сервісів логування життя на цілодобовій основі, або в робочий час.
Такі сервіси повинні будуть мати абсолютну довіру – як суспільства, щоб ефективно спростовувати діпфейки, так і користувачів, які повинні знати, що логи життя недоступні нікому і будуть "підняті" тільки по авторизованому запиту. Відповідно – тотальна прозорість, блокчейн, шифрування і т.д.
Також такі сервіси повинні мати можливість дуже швидко поширювати спростування фейків на широку і водночас таргетовану аудиторію – ймовірно, вони будуть партнерами соціальних мереж (підрозділами навряд – регулятори "першого" світу таку концентрацію влади не дозволять).
Існування таких сервісів викличе ряд важливих правових та етичних дилем щодо розкриття інформації (наприклад, про злочини) та захисту приватності третіх осіб, але це окрема велика тема).
А щодо українського контексту – одразу спадають на гадку зловживання реєстраторів, низька культура кібербезпеки, майже неприхована торгівля базами чого завгодно – від паспортних даних до митних декларацій.
Із розвитком технологій, недосконалість правових механізмів та інституцій, які мають забезпечувати довіру в країні, коштуватимуть якоїсь частки ВВП та суверенітету, внаслідок передачі громадянами таких глибоко інвазивних і технологічних функцій в юрисдикції, яким вони довіряють більше.
