Як у КНДР могли зʼявитися балістичні ракети та чи причетні до цього Україна та РФ

На початку січня Росія вдарила по центру Харкова північнокорейськими ракетами – це вже підтвердили у Генпрокуратурі. "Результати попередньої науково-технічної експертизи підтверджують, що випущена 2 січня по центральній частині Харкова ракета є ракетою малої дальності, розробленою у Північній Кореї", – заявив генпрокурор Андрій Костін. Президент Зеленський назвав цей удар "червоними лініями".

Належність випущених ракет КНДР підтвердили експерти британської організації Conflict Armament Research (CAR), які дослідили залишки озброєння. 

У звіті доведено, що використане росіянами озброєння містило складові північнокорейського походження, які належать балістичним комплексам малого радіуса дії. Вони були випробувані в КНДР у 2019 році та прийняті там на озброєння у 2020 році. Багатьма елементами ці ракети схожі (хоча й не повністю ідентичні) саме на російські "Іскандери".

Експерт з космічних питань, ексрадник голови Держкосмосу Андрій Колесник спеціально для Liga.Tech дослідив історію розробки північнокорейської "балістики" та причетність до цього України та РФ.

Два етапи розвитку ракет КНДР

Факт переходу Росії на північнокорейські ракети не буде дивним, якщо придивитись до спалаху активності КНДР зі створення сучасного ракетного озброєння всіх радіусів дальності. І публікація Reuters, де наводяться підсумки їх випробувань станом на кінець 2023 року, надає достатньо показову інформацію для роздумів:

З одного боку, виявляється пристрасть до ракетного озброєння нинішнього очільника КНДР Кім Чен Ина, а з іншого – наведені терміни наочно накладаються на роки агресії РФ проти України, коли до агресора застосували відчутні санкції, починаючи з 2014 року.

Також чітко проглядаються два періоди. Перше покоління розробок припало на відносно спокійний перебіг подій на світовій арені, разом з окупацією Криму та окремих районів Донецької та Луганської областей України. Тоді як другий сплеск – на безпосередню підготовку до саме повномасштабного вторгнення РФ в Україну.

На порожньому місці та без великої армії завчасно підготовлених або вже досвідчених спеціалістів так увірватися у клуб країн, які володіють сучасними технологіями, зокрема міжконтинентального балістичного озброєння – практично неможливо.

Навіть Китаю з його ресурсами та завдяки вдалому у свій час зворотному проєктуванню (копіюванню зразків) на такий науково-технічний подвиг знадобилось не менш 15 років.

Тим паче досі у силі кілька резолюцій Радбезу ООН (№№ 1718 (2006), 1874 (2009), та 2270 (2016) щодо ембарго на всі види озброєнь щодо КНДР. А щодо особливо чутливих видів – ще й міжнародний Режим контролю за нерозповсюдженням ракетних технологій (РКРТ). Серед 35 країн-учасниць РКРТ, які мають спроможність у ракетних технологіях та зобов’язались дотримуватись його положень, ще з 90-х років минулого століття присутні Україна та РФ.

І на такому фоні несподівано, фактично на рівному місці, з’являється диво у вигляді північнокорейського ракетного озброєння, яке спроможне охопити усі радіуси дій, включно з міжконтинентальним.

Хто ж став "донором" КНДР всупереч зусиллям міжнародної спільноти

У серпні 2017 року один з британських think tank – International Institute for Strategic Studies (IISS) – опублікував дослідження щодо наявності у КНДР потужного ракетного двигуна на рідкому паливі, велика партія якого могла туди потрапити або з РФ або з України. А у наступному інтерв’ю для The New York Times автор цієї публікації вже звинуватив саме Україну у причетності до цього міжнародного злочину.  

У березні 2018 року група експертів надала доповідь Радбезу ООН щодо дотримання санкційного режиму проти Північної Кореї, зокрема щодо програм розробок та випробувань балістичних ракет, у якій частина аналізу (пп. 14-16) присвячена одному з "винуватців" – двигуну РД-250. 

Там також наведено й думку відповідних органів США: "У нас є розвідувальні дані, які дозволяють припустити, що Північна Корея не залежить від імпорту двигунів. Натомість ми вважаємо, що вони здатні виробляти двигуни самі". Тобто виробник оригінальної версії цього двигуна, український "Південмаш", який ніколи не постачав його окремо, а тільки в інтегрованому вигляді у складі готової ракети-носія (Р-36, "Циклон-2", "Циклон-3"), – виявився непричетним до порушень міжнародних режимів.

Кому було вигідно заздалегідь "переводити стрілки" на Україну

Звинуватити "Південмаш" могла Росія, інша потенційна учасниця оборудки. Враховуючи, що конструкторську документацію на РД-250 розробляло саме російське НВО "Енергомаш".

Крім того, жароміцні сплави для його виробництва, без яких неможливо отримати складові для тих самих камер згорання двигуна, – також постачали в Україну з російських заводів. І сама технологія виробництва апріорі не могла бути окремою від конструкторської документації.

Отже, балістичні ракети на рідкому паливі не могли бути створені у Північний Кореї без "братської" допомоги від їхнього сусіда, як і подальшої підтримки у вдосконаленні та постачанні необхідних матеріалів. І важко повірити, що Україна, яка має розгалужену металургійну базу, так й не змогла знайти заміну цим російським жароміцним сплавам протягом десяти років для того ж бразильського проєкту "Циклон-4". Тоді як обмежена ресурсами та санкційним тиском Північна Корея – моментально спромоглась та ще й масштабує їх використання?

Кейс з двигуном РД-250 ще цікавим тим, що його "винахідники" спробували зімітувати послідовність його розробки нібито безпосередньо у КНДР – від простого до складного. Той варіант двигуна, що засвітився в аналізі Групи експертів ООН, є фактично обмеженою версією оригіналу. Тоді, найімовірніше, свідомо, російські "помічники" допомогли північнокорейським колегам спочатку освоїти двигун з однією камерою згорання (для ракети Hwasong-14) замість двох у класичному для РД-250 варіанті. Таке обрізання без тих, хто його розробляв від самого народження – важко уявити.

А в останні декілька років, під час буму зі створення найбільш сучасних зразків північнокорейських балістичних ракет, для них пішли вже стандартні, двокамерні версії цього двигуна, який отримав корейську назву Paektusan (для ракети Hwasong-15).

До того ж у найпотужнішій версії міжконтинентальної балістичної ракети на рідкому паливі Hwasong-17, їх компонують вже по два двигуни на першому ступені (таким чином, залучено чотири камери згорання).

Цікаво, що світова практика використання основних складових балістичних комплексів середнього та дальнього радіусів дії для створення ракет-носіїв космічного призначення – не обійшло й Північну Корею.

2023 рік пройшов для них під прапором дістатися космосу. І після двох невдалих спроб протягом року, ніч 21 листопада ознаменувалась успішним запуском військового розвідувального супутника Malligyong-1 за допомогою нової ракети-носія Chollima-1, перший ступень якої запозичений саме у міжконтинентальної балістичної ракети Hwasong-17.

На нічному небі чітко видно як працюють чотири камери згорання – по дві від двох двигунів РД-250 північнокорейської модифікації. 

Ідентичні з "Тополем"

Повертаючись до знахідок після обстрілу Харкова на початку року, слід знову звернути увагу на схожість північнокорейських твердопаливних балістичних ракет з тими ж російськими аналогами. І що новіша така розробка з Північної Кореї, то вона все ближче за конструкцією та технічними характеристиками до подібних з РФ. Це яскраво продемонстровано в одній з публікацій на інтернет-ресурсі американського think tank Center for Strategic and International Studies.

Виявляється, що твердопаливна російська міжконтинентальна балістична ракета "Тополь-М" (SS-27 Mod 2) та північнокорейська Hwasong-18 майже ідентичні.

Крім того, особливістю появи у Північній Кореї такого першокласного озброєння є також швидкість розробки, яка до цього нікому у світі не була до снаги. Між горизонтальним тестуванням маршового двигуна до цієї ракети та випробувальним пуском її самої пройшло лише декілька місяців – досягнення для Книги Гіннеса! Складається враження, що неприкритий вплив російських розробників на сферу твердопаливних балістичних ракет КНДР на порядок перевершив аналогічний у сфері ракет на рідинному паливі.

І візит міністра оборони РФ Сергій Шойгу до Пхеньяну влітку 2023 року стосувався більше вибору готових для використання комплексів балістичних ракет на твердому паливі, які в експлуатації мало чим відрізняються від російських. 

Тому росіяни й не потребують тривалого, у декілька місяців, опанування північнокорейських ракетних комплексів, що почали завозити з КНДР для продовження агресії РФ проти України – на противагу випадкам тренування українських військових на західних зразках ракетного озброєння.