Аутсайдер, який назавжди змінив Голлівуд. Як знімався "Небесний капітан і світ майбутнього"
Сьогодні кожний перший голлівудський блокбастер покладається на технологію хромакею, коли більшість сцен, а часом й весь фільм загалом, знімаються на зеленому (або блакитному) тлі, після чого спеціалісти з комп’ютерної графіки творять свою магію. Двадцять років тому цей підхід фактично впровадив всього один фільм – "Небесний капітан і світ майбутнього".
Стрічка могла стати новим "Індіаною Джонсом", але обернулася потужним касовим фіаско. Liga.Tech розповість, з чого починався цей фільм, на які труднощі наражалися його творці та чому він обернувся невдачею.
Втілити мрію, не виходячи з дому
"Небесний капітан" — авторський і дуже особистий фільм для постановника Керрі Конрана, який виріс на ретрофантастиці 30-х на кшталт "Кінг-Конга", "Метрополіса", "Супермена", "Флеша Гордона" і "Втраченого горизонту". Той факт, що ці фільми дещо химерні, а автори не стримували фантазію питаннями практичності, майбутній режисер не вважав недоліком. На його думку, це якраз те, чого так не вистачає сучасним пригодницьким фільмам.
Як і багато колег по цеху, Конран ще в дитинстві знімав аматорські фільми на камеру Super-8. Після школи він вступив до Каліфорнійського інституту мистецтв на курс ігрового кіно. Його пристрастю стали заняття з анімації, адже та давала можливість втілювати в реальність все, що виникає в уяві. Конран почав штудіювати Adobe Photoshop і програми для 3D-моделювання на кшталт Autodesk Maya.
Паралельно з роботою ілюстратором-фрилансером він створював свій першого фільму. Головним інструментом став вже старенький робочий комп’ютер Macintosh, знімальним майданчиком – власна квартира з розвішаним блакитним полотном, акторами – декілька друзів. Спочатку він хотів зняти серіал з кількох епізодів, але потім обмежився трейлером.
Той являв собою оммаж його улюбленим фільмам 30-х і тим самим pulp-журналам (також відомі як бульварне чтиво), різновиду масової літератури в жанрі фантастики, пригод, детективів чи жахів, які друкувалися на дешевому папері.
Спочатку Керрі Конран не планував підкорювати Голлівуд, йому більше імпонувала стежка незалежного режисера на кшталт Стівена Содерберга. Однак втрутились обставини: подругою його дружини була кінопродюсерка Марша Оглесбі. Її вразила амбітність ролика, який, по суті, був домашнім аматорським відео. Вона звела авторів "Світу майбутнього" з маститими голівудськими продюсерами Джоном Авнетом і Ауреліо Де Лаурентісом.
Конран спробував переконати їх зняти на основі його матеріалу чорнобілий серіал з семи епізодів, кожен з яких мав закінчуватись кліфгенгером – власне, як це було заведено в pulp-журналах. Однак Авнет переконав знімати повнометражний фільм у кольорі. Керрі Конран був призначений режисером і сценаристом, його брат Кевін – художником-постановником і художником з костюмів, а їхня сестра Кірстен – артдиректором.
Новатори блакитного екрану
Вкрай незвичний для свого часу метод зйомок через хромакей і ретрофутуричний візуальний стиль вплинув на кастинг акторів. Керрі Конран проводив прослуховування на тлі створених на комп’ютері декорацій, аби дати акторам уявлення про те, з чим доведеться мати справу.
Джуду Лоу і Гвінет Пелтроу так сподобався трейлер Конрана, що вони одразу підписались на головні ролі, причому остання зробила це навіть без знайомства зі сценарієм.
Анджеліна Джолі, яка отримала партію безстрашної командори Френкі Кук, спочатку виступала проти необхідності носити пов’язку на оці, але потім прийняла її як важливу деталь образу. Хоча її роль у фільмі невелика, акторка провела багато зустрічей з реальними пілотами-ветеранами Другої світової війни, щоб краще влитись в образ.
До речі, її персонаж був натхненний цілком реальною персоною – американкою Амелією Ергарт, яка стала однією з перших жінок-пілотів і першою жінкою, яка перелетіла Атлантичний океан.
Перед початком роботи Конран зробив ретельні розкадровки, але акторам все одно було дуже незвично працювати, особливо в сценах, де персонажі взаємодіють з роботами, динозаврами та іншими об’єктами, що будуть домальовані пізніше.
Це був один з перших фільмів, який повністю знімався на блакитному екрані: реальними були тільки актори, костюми, дрібний реквізит і деякі муляжі дерев та кущів. Все інше створювалось спеціалістами з візуальних ефектів протягом наступних двох років.
Єдиним винятком стала сцена розмови Поллі Перкінс з її босом в редакції. Цю сцену додали в сценарій пізніше, і оскільки строки вже спливали, створити декорацію на студії виявилось швидше, ніж знімати на блакитний екран, щоб потім малювати оточення і рендерити. Не забуваємо, що йдеться про початок 2000-х.
Процес інтеграції акторської гри та візуальних ефектів у створене з допомогою CGI середовище зайняв значно більше часу, ніж планувалось. Плюс Конран показав себе перфекціоністом і протягом постпродакшену постійно вносив правки, щоб ще більше вдосконалити візуал і технічну частину.
Загалом до роботи над фільмом залучили 100 фахівців з анімації. Аби спростити собі роботу, режисер створив спеціальне програмне забезпечення для роботи з візуальними ефектами.
Деякі сцени були настільки амбітними і технологічно складними для свого часу, що довелося прописувати новий код, щоб реалізувати їх. Знімальна команда активно використовувала технології художнього маскування, аби створити більш реалістичні міські краєвиди і пейзажі дикої природи, а також відстеження камери в реальному часі, яка візуалізовувала взаємодію живих акторів з комп’ютерною графікою.
"Небесний капітан" також став першою високобюджетною повнометражкою, знятою на цифрові камери. Це ж, до речі, дозволило зменшити витрати.
Конрану ідея додати у фільм, натхненний 30-ми, зірку кінематографу тих часів, дуже сподобалась, і продюсери почали переговори зі спадкоємцями Олів’є. З допомогою обробки архівних відеофрагментів і синтезу звуку на основі записів був створений цифровий "двійник", який зіграв доктора Тотенкопфа. Щоправда, команда фільму дещо спростила собі задачу, зобразивши антагоніста як голограму.
Аби рендеринг цього ефектного бенкету технологій і візуалу не займав надто багато часу, команда використовувала "рендерну ферму" – кластер з декількох потужних графічних процесорів. Зараз подібними "фермами" повсюдно користуються спеціалісти з 3D-моделювання і CGI.
Невдалий кінець
Спочатку "Небесного капітана і світ майбутнього" збирались випустити в 2003 році, але команда не встигала завершити постпродакшн, тож його перенесли на наступний рік. Потім продюсери не наважилися конкурувати з "Людиною-павуком 2" Сема Реймі, який виглядав гарантованим хітом, і перенесли на менш конкурентний вересневий слот.
Стрічка теж вважалась потенційним хітом, і прем’єра ніби підтвердила цей статус: за перший вікенд "Небесний капітан" заробив $15 млн. Однак далі збори обвалилися, і прокат в Північній Америці закінчився з касою лише $37 млн. Решта світу дала ще $20 млн, що не дозволило навіть відбити $70 млн виробничого бюджету. Постановник пояснював невдачу надто роздутим бюджетом. Мовляв, він не розуміє, куди пішли $70 млн, і він міг би зняти фільм нічим не гірший за втричі меншу суму.
Стрічка отримала непогані оцінки від критиків, а глядачі оцінили її ще краще. Ймовірно, зіграв той факт, що 2004-й був вкрай урожайним на касових рекордсменів: крім "Людини-павука 2" вийшли "Шрек 2", "Володар Перснів: Повернення короля", "Гаррі Поттер і В’язень Азкабану" та інші. Плюс фільм вийшов аж надто в дусі 30-х, що виражалося в зовсім вже пласких образах персонажів і стосунках між ними. Більше об’ємності й драми стосунків персонажів пішло б лише на користь. Згадати хоча б приклад "Індіани Джонса", який теж був натхненний класичними pulp-журналами, але серія про археолога з батогом була касовим хітом аж до минулорічної "Реліквії долі".
Хоча "Небесний капітан" провалився в прокаті, метод Конрана миттю підхопили інші режисери. За рік вийшов неонуар "Місто гріхів" Роберта Родрігеза, а ще за рік "300 спартанців" Зака Снайдера. Обидва мали хорошу касу і оцінки. У своїх інтерв’ю Конран заявляв, що без його роботи цих стрічок і багатьох ще, включно з "Аватаром" Кемерона, могло й не бути. Хоча зараз спостерігається тенденція переходу до збільшення частки натурних зйомок і практичних спецефектів, хромакей ще довго буде ключовим інструментом для створення карколомного кінодосвіду.
Подальша кар’єра візіонера-новачка не задалася. Певний час Конран був закріпленим за екранізацією книги "Принцеса Марса" Едгара Райса Берроуза, але після зміни керівництва студія Paramount втратила до неї інтерес. Також він збирався попрацювати над новою адаптацією культового pulp-журналу "Тінь" разом з Семом Реймі, але розробка зрештою заглухла. Після "Капітана" Конран поставив всього один проєкт – короткометражку Gumdrop в 2012-му.
Однак стрічка стала культовою серед любителів ретрофутуризму і дизельпанку (фантастика в сеттингу 40-50-х років минулого століття. – Liga.net). Конран зняв лише один фільм, але вплинув на кінематограф більше, ніж деякі більш продуктивні колеги за всю кар'єру.