Місто майбутнього від Діснея та нашестя тарганів. Три невдалі проєкти технологічних утопій
Ілон Маск планує побудувати власне місто Снейлбрук у Техасі, саудівський принц Мохаммед уже будує місто майбутнього Неом кількасот кілометрів завдовжки, а Білл Гейтс інвестував у розумне місто в Арізоні, яке поки так і не збудували. Але утопічні міста – не примха лише сучасних мільярдерів. У 1960-х Волт Дісней хотів збудувати прототип міста майбутнього у Флориді, а вчені та мільярдери працювали над "ковчегами" на випадок катастрофи.
Liga.Tech розповідає про три проєкти міст, які розробляли в Америці у другій половині XX століття, коли майбутнє уявлялося у вигляді екологічної утопії з куполами та монорейками.
EPCOT від Волта Діснея. Утопічна диктатура
1 жовтня 1982 року у "Всесвітньому центрі відпочинку Волта Діснея" біля Орландо у Флориді відкрили EPCOT Center - Experimental Prototype Community of Tomorrow, експериментальний прототип спільноти майбутнього. Відомий круглий купол – це лише крихта від візії мультиплікатора, який хотів створити приклад міста майбутнього.
За баченням Волта Діснея ще у 1960-х, це мало бути місто на 20 000 мешканців, збудоване у формі круга. У центрі – офіси, навколо них – громадські споруди, школи тощо, а останнє коло – житлові будинки. У ролі міського транспорту – монорейки.
EPCOT мав стати містом постійних змін, випробувальною лабораторією нових технологій. Планувалося, що корпорації нададуть місту сучасні моделі приладів, таких як телевізори та мікрохвильові печі, в кожен дім. А от соціальне життя мало контролюватися – і лише Дісней диктував ці зміни. Громадянам буде дозволено проживати там максимум три роки, тому ніхто не отримав би виборчих прав, в місті також не мало бути пенсіонерів.
Після смерті Діснея у 1966 році The Walt Disney Company вирішила не реалізовувати проєкт, і до 1982 року було збудовано лише тематичний парк.
Аркосанті. Нездійсненна екологічна мрія
У 1970 році італійсько-американський архітектор Паоло Солері почав будівництво Аркосанті — експериментального міста з підприємством з лиття бронзових дзвонів в окрузі Явапай, Аризона.
Метою проєкту було дослідження концепції аркології – поєднання архітектури та екології. За планом місто розраховане на 5000 осіб, але нині у ньому проживає від 50 до 150 людей.
Архітектура Аркосанті цікава – бетонні панелі створені з унікальною текстурою, яка допомагає їм зливатися з ландшафтом, на стінах є панно. Більшість споруд орієнтовані на південь, щоб уловлювати сонячне світло та тепло – конструкції даху допускають максимальну кількість світла взимку та мінімальну кількість влітку.
Планування вулиць – не типова для більшості американських міст сітка, а складна структура, яка мала враховувати соціальну взаємодію і приватність мешканців. Водночас не всі території Аркосанті доступні для людей з обмеженою мобільністю.
Наприкінці 1980-х в Аркосанті зняли екранізацію твору Айзека Азімова "Прихід ночі", фільм "Сутінки" Пола Майерсберга. У 2021 році гендиректорка Фундації Косанті Елізабет Мартін-Малікян запропонувала використовувати місто для організації форумів і проведення освітніх конференцій, присвячених змінам клімату.
Провальний проєкт "Біосфери-2"
Аризона притягує ексцентричних мільярдерів для реалізації своїх задумів. У 1985 році американські інженери та вчені почали будувати в аризонській пустелі "Біосферу-2" за кошт мільярдера Едварда Басса. Назва натякала, що це – друга біосфера після земної загалом.
Метою проєкту було створення герметичної будівлі зі зразками земного життя та замкненою екосистемою. Вчені мали зʼясувати, чи зможуть прожити люди у такій екосистемі у космосі чи на Землі у разі погіршення кліматичних умов. Планувалося поселити там на два роки команду з восьми добровольців.
У "Біосфері-2" провели дві місії. Перша закінчилася провалом через несправні погодні умови всередині будівлі, проблеми з урожаєм та нашестя тарганів, але добровольці все ж таки провели там два роки. Хоча через голод вони втратили 13% маси тіла. Друга піврічна місія завершилася достроково у вересні 1994 року. Потім будівлю передавали Колумбійському університету, повертали власникам, а 2007 року її взяв під догляд Університет Аризони.