Космодром Плесецьк – законна воєнна ціль. Як РФ використовує космос для війни
Промайнула чергова річниця від 15 листопада 2021 року, коли Росія на найбільш популярній низькій навколоземній орбіті антисупутниковою ракетою вщент рознесла космічний апарат, що давно не функціонує.
Майже 2000 уламків розміром більш як 10 см, які можна відстежувати з поверхні Землі, та десятки тисяч менших – невидимих, заполонили космічний простір з сотнями супутників, що працюють, практично від усіх країн. Астронавти та космонавти, які перебували у той час на Міжнародній космічній станції (МКС), вимушені були в авральному режимі зайняти свої місця у пристикованих до станції пілотованих космічних кораблях, щоб покинути МКС у разі її пошкодження уламками. Але тоді пощастило, хоча протягом перших півтори години двічі знищення МКС було практично неминучим.
Протягом наступних двох років на самій МКС неодноразово доводилося незаплановано вмикати двигуни та змінювати орбіту, щоб уникнути зіткнення з кількома сотнями фрагментів, що й досі загрожують безпечному використанню цієї частини космічного простору. З наслідками стикаються й супутники Starlink.Ексрадник голови Держкосмосу, експерт з космічної діяльності Андрій Колесник спеціально для Liga.Tech розібрався у тому, що відбувається на космодромі Плесецьк, з якого РФ запустила ракету для знищення супутника.
Хто, звідки та для чого
Автори безладу на орбіті не стали ховатися, а навпаки — з гордістю про це заявили. Міноборони РФ відзвітувало про проведення випробувань, під час яких був "успішно вражений" російський космічний апарат, що не діє, з серії "Цілина-Д" радянської системи радіоелектронної розвідки. Він перебував на орбіті з 1982 року.
Пуск антисупутникової ракети та керування її наведенням відбулися з позиційного району військового космодрому Плесецьк. Супутник "Космос-1408", вражений ракетою, з 1984 року вже не функціонував та поступово втрачав висоту. За 40 років він у вільному польоті спустився з відстані 900 км до 490 км над поверхнею Землі.
Супутник цікавий тим, що був розроблений та виготовлений на підприємствах, розташованих на території України, як і ракета-носій "Циклон-3", за допомогою якої був виведений на орбіту з того ж космодрому Плесецьк.
Чим примітний військовий космодром Плесецьк
У 1957 році місцевість у тайзі з численними болотами в Архангельській області була визнана оптимальною для розміщення позиційних районів для міжконтинентальних балістичних ракет, націлених на потенційного супротивника.
А у 1966 році звідти здійснили перший пуск ракети-носія космічного призначення з оптичним розвідувальним супутником. Але лише у 1983 році СРСР офіційно визнав статус цього об’єкта як космодрому.
Космодром розташований на березі річки Ємца біля залізниці, що з’єднує Москву з Архангельськом. На південь до Москви – 800 км, на північ до Білого моря – майже 200 км.
Площу, яку займає космодром, пронизують залізничні колії та бетонні автошляхи, що ведуть до численних стартових комплексів з пусковими установками, монтажно-випробувальних комплексів для ракет-носіїв та космічних апаратів, паливно-заправних станцій та інших об’єктів військового призначення. Є власний аеродром зі злітно-посадковою смугою великої протяжності.
Схема станом на 2012 рік демонструє приблизне розташування обʼєктів під різні типи ракет-носіїв.
Що відбувається в Плесецьку останніми роками
Роль головної космічної конячки з доставлення на орбіту супутників в інтересах Міноборони РФ відводиться різним варіаціям сімейства ракет-носіїв "Союз-2.1" з індексами "а", "б" чи "в", залежно від комплектації. Вона, своєю чергою, вибирається з урахуванням ваги та призначення корисного вантажу.
Їхні стартові комплекси виявилися практично повністю сумісними з родичем-попередником "Союз-У", а також з "Молнія-М", але не потребували глибокого перетворення, як і монтажно-випробувальні комплекси під них.
За останні три роки з майданчиків військового космодрому Плесецьк виконали з два десятки пусків різних модифікацій ракет-носіїв "Союз-2.1". Їм на п’яти вже наступає також нове сімейство ракет-носіїв "Ангара": у легкій версії з індексом "1.2" та у важкій – "А5".
Так диверсифікуються засоби виведення корисного вантажу на орбіту щодо розробників чи виробників та їх розосередженню територією РФ. Вже незабаром – з додаванням до військової активності ще й нового космодрому Восточний на Далекому Сході.
Вже відбулися три пуски кожної версії з космодрому Плесецьк, під час яких основне обладнання жодного разу не схибило. Водночас "Ангара-1.2" легкого класу забезпечила виведення на орбіту ще двох космічних апаратів в інтересах Міністерства оборони РФ (всі інші пуски класифікувались як випробувальні).
Що доставляють на орбіту російські військові
Номенклатура космічних апаратів військового та подвійного призначення, які запускають з цього північного космодрому, достатньо широка. Тільки за три останні роки звідти було виведено на орбіту 22 космічні апарати (КА) таких систем:
- електронної розвідки "Ліана" ("Піон-НКС" – 1 КА, "Лотос-С1" – 4 КА);
- радарної розвідки "Нейтрон" (1 КА);
- цифрової картографії/оптичної розвідки "Барс-М" (2 КА);
- космічної інспекції (3 КА);
- навігаційного забезпечення ГЛОНАСС (4 КА);
- комунікаційного забезпечення "Меридіан-М" (1 КА);
- експериментальних малих космічних апаратів (оптичної розвідки), як мають діяти на ультранизьких навколоземних орбітах (4 КА);
- єдиної космічної системи раннього попередження про запуск балістичних ракет "Тундра" (2 КА).
Якою може бути реакція української сторони
Шкоду, яку завдають Україні під час повномасштабної війни космічні апарати, що функціонують на орбіті, які вже були запущені, та ті, що у планах виведення в інтересах Міністерства оборони РФ (найближчим часом ще 5 КА), недооцінювати не можна.
Цілком правомірно постає питання про те, що основний елемент цієї інфраструктури, який забезпечує розгортання та поповнення подібних супутникових угрупувань – військовий космодром Плесецьк, може бути визначений законною воєнною ціллю. Але як до нього дістатись?
Відстань від північних кордонів України до місцевості, на якій розташовані об’єкти цього космодрому, сягає до 1500 км. А якщо брати до уваги реальні умови для розгортання потенційних засобів ураження, то потрібно накинути ще декілька сотень кілометрів.
Дронами-камікадзе на такі відстані та з тією кількістю вибухової речовини, яку потрібно ними доставити для виведення з ладу величезних комплексів на такій розлогій території, – завдання в принципі не реальне.
Для подібних цілей, як й для створення проблем для виробничих потужностей такої техніки, має існувати інший вид ураження – ракети середньої дальності з радіусом дії 1000-5000 км. Вони можуть бути використані, зокрема, й для космічного призначення.
Але, на жаль, в Україні ними не цікавляться – як до повномасштабної війни, так й під час її затяжного характеру, хоча створити та розпочати виробляти такий вид засобів подвійного призначення за кілька років є всі можливості. Рішення — за державою.