Зміст:
  1. Чорні та жовті обличчя 
  2. Вітер змін
  3. Джерело проблем 

12 квітня на офіційному YouTube-каналі сервісу Netflix був розміщений трейлер мінісеріалу "Цариця Клеопатра", який призвів до серйозних суперечок і навіть міжнародного скандалу. Яблуком розбрату став той факт, що головну роль виконує британська темношкіра акторка Адель Джеймс. 

Ролик зібрав понад 250 000 дизлайків на YouTube, що зробило його одним з найбільш розкриткованих користувачами трейлерів в історії Netflix. Гігант відеоконтенту був змушений відключити під ним функцію коментування.

Однак негативною реакцією глядачів справа не обмежилась: єгипетський адвокат Махмуд Аль-Семарі звернувся з офіційною заявою до прокуратури з вимогою заблокувати доступ до Netflix в країні. Відомий археолог, історик та колишній секретар Вищої ради зі старожитностей Єгипту Захі Хавасс прямо звинуватив творців документальної драми в поширенні брехливої інформації. 

Liga.Tech розібралась в причинах такої гострої реакції на нову "Клеопатру" та згадала інші приклади втілення акторами персонажів іншої раси чи походження.

Крістофер Лі в ролі Фу Манчу, джерело: IMDB

Чорні та жовті обличчя 

Практика кастингу акторів на роль персонажів іншої расової чи етнічної групи бере свій початок ще з часів класичного Голлівуду. З тією різницею, що тоді йшлося про втілення на сцені темношкірих чи азійських героїв білими виконавцями. Це було пов’язано з низкою взаємопов'язаних причин.

Політика расової сегрегації, яка діяла в США до початку 1970-х, поширювалась і на Голлівуд. Афроамериканцям та представникам різних етнічних груп було складно знайти роботу актора. Масовка, епізоди чи невеликі ролі другого плану – максимум на що вони могли розраховувати. Доходило до абсурду: в 1939 році темношкіру акторку Гетті Макденіел номінували на "Оскар" за роль Мамі в епічній драмі "Звіяні вітром". Продюсеру стрічки Девіду Селзніку особисто довелось подавати клопотання, аби Макденіел допустили на церемонію. На самому заході вона сиділа окремо від інших номінованих колег з фільму, а її промова після вручення статуетки тривала всього пів хвилини. 

По-друге, ще з XIX століття в США виникло явище блекфейсу – театрального гриму, який використовували білі актори, щоб грати темношкірих у водевілях та гумористичних постановках. Комічний ефект в них досягався завдяки відтворенню стереотипів про темношкірих. Ці номери набули такого поширення, що почали вважатись важливою частиною культури США, тому подібні перевтілення тоді б ніхто і не подумав вважати образливими чи неправильними. 

По-третє, протягом першої половини ХХ століття головним магнітом залучення глядачів були кінозірки. Заради декількох впізнаваних імен на афіші продюсери були готові нехтувати автентичністю чи історичною достовірністю. Так зірка вестернів Джон Вейн зіграв роль Чингісхана в стрічці "Завойовник" 1956 року, Юл Бріннер – короля Сіаму Монгкута в "Король і я" (за цю роль він отримав "Оскар"), Лоуренс Олів’є – Отелло в однойменній стрічці 1965 року, Кетрін Гепберн – лідерку антияпонського спротиву Джейд в "Насінні дракона"(1944). У разі персонажів азійського походження використовувався спеціальний грим, який змінював форму очей акторів, що дало дослідникам говорити про таке явище як єллоуфейс.

Часто білих акторів навмисно підписували грати персонажів, які втілювали поширені стереотипи громадян про інші національності. Найпомітнішим став Фу Манчу – китайський аналог професора Моріарті з детективних романів письменника Сакса Ромеро. В перших екранізаціях його грали переважно відомі своїми амплуа поганців зірки на кшталт Боріса Карлоффа чи Крістофера Лі. Ще можна згадати Чарлтона Гестона в ролі зловісного мексиканського гангстера Рамона Мігеля Варгаса в "Печаті зла" чи Майка Руні, який втілив карикатурного японця містера Юніоші в "Сніданку у Тіффані". 

Були й випадки зворотного перевтілення. Коли єгипетському актору Омару Шарифу запропонували зіграти головну роль в епічній драмі "Доктор Живаго", спочатку він сприйняв це як розіграш. Згодом він згадував, що гримерам на знімальному майданчику доводилось докладати значних зусиль, аби зробити єгиптянина більш схожим на російського аристократа Юрія Живаго.

 

Вітер змін

В XXI столітті завдяки поширенню популярності політики толерантності й політкоректності підхід до кастингу почав змінюватись. На ролі персонажів з-поміж етнічних меншин почали охочіше запрошувати акторів відповідного походження. Найбільше з цього виграли корінні народи США: їх представництво у фільмах значно зросло останніми роками. Найсвіжіший і найяскравіший приклад – минулорічний фільм "Здобич", який став частиною франшизи "Хижак". 

Проте дуже швидко ситуація почала нагадувати віддзеркалення політики середини минулого століття

Темношкірих акторів почали активно запрошувати на ролі персонажів, які в оригінальних творах були білими. Особливо ця тенденція стала помітною в кінофантастиці.

Серед найпоширеніших прикладів – голова організації "Щ.И.Т" Нік Ф’юрі, який в оригінальних коміксах був білим. Там він вперше постав і на великому екрані, де його втілив актор Девід Хассельхофф у фільмі 2002 року, проте уже в MCU героя втілив Семюель Л. Джексон. Його гра так сподобалась аудиторії, що расова приналежність героя була змінена і в коміксах. 

Ще можна згадати героїню Доміно з коміксів все тієї самої Marvel. В оригінальних графічних романах героїню зображували як дівчину з блідим кольором шкіри. Такою вона і поставала в інших медіа, зокрема у відеогрі Deadpool. Проте в сиквелі фільму "Дедпул" на її роль запросили німецьку темношкіру акторку Зазі Бітц. 

Не оминула ця тенденція й їхніх конкурентів з DC. Найманий вбивця Дедштот в коміксах видавництва зображався білим чи латиноамериканцем, однак в "Загоні самогубців" його роль віддали Віллу Сміту, якого Warner Bros прагнула залучити з самого початку роботи над проєктом. 

В минулорічному фільмі про Бетмена роль мало не єдиного чесного копа в Готемі Джима Гордона вперше в історії екранізації пригод Темного лицаря віддали темношкірому – актору Джеффрі Райту. Парадоксально, що водночас персонаж Люціуса Фокса (який є темношкірим і в коміксах), винахідника "іграшок" з арсеналу Бетмена, у стрічці взагалі відсутній. Крім того, через деякий час після відставки Генрі Кавілла з ролі Супермена, з’явились чутки про те, що Кларка Кента може зіграти чорний актор. Проте новини викликали чимало критики, тому у Warner Bros не стали далі розвивати цю ідею. 

Побоюючись звинувачень у расизмі чи недостатній підтримці мультикультуралізму, продюсери та кастинг-менеджери почали додавати темношкірих героїв, попри можливий вплив на цілісність історії. Свого часу "Гра престолів" отримала масу негативу від лівих активістів за відсутність азійців чи темношкірих серед головних героїв. Тож в приквелі "Дім дракона" зробили темношкірою родину Веларіонів, яка відіграє суттєву роль в сюжеті. Проблема полягає в тому, що в книгах вони мали "валірійську зовнішність" – тобто світлу шкіру, срібне волосся та очі фіалкового кольору. Плюс, це руйнувало закладену письменником загадку про походження дітей Рейніри, однієї з ключових героїнь. 

Джерело проблем 

Сьогодні вже мало когось можна здивувати темношкірими акторами в ролі історичних постатей Європи. Останніми роками виходило чимало фільмів та серіалів з ними, взяти хоча б нещодавню "Анну Болейн" від Channel 5 з акторкою ямайського походження Джоді Тернер-Сміт. 

Чому ж тоді темношкіра Клеопатра від Netflix викликала такий резонанс? Як пояснюють дослідники, в сучасному Єгипті дуже серйозно ставляться до спадку Давнього Єгипту, адже це важливий туристичний магніт і чинник впізнаваності країни на міжнародній арені. Друга причина – теорії про те, що вся Африка раніше була заселена виключно народами з чорною шкірою, а тому сучасні єгиптяни (та й громадяни інших країн Північної Африки) є просто зайдами та загарбниками, які не мають жодного стосунку до давніх цивілізацій, що колись тут жили.

Тому заява авторки "Клеопатри" від Netflix Джади Пінкет Сміт про намір розповісти історію "однієї з найбільш іконічних африканських цариць" всерйоз розлютила єгиптян. Підлив масла у вогонь той факт, що це не художній серіал, а докудрама, тобто проєкт з претензією на певну історичну достовірність. 

Іронія полягає в тому, що є підтверджений істориками факт правління Давнім Єгиптом темношкірих фараонів: йдеться про XXV династію, також відомої як Нубійська чи Кушитська. Щоправда, було це за 600 років до народження Клеопатри, а сама ця історія відома значно менше за неодноразово екранізовану біографію останньої цариці. А її історію, з огляду на походження родоводу від Птолемея, воєначальника Олександра Великого, можна вважати радше частиною спадку Греції. 

В підсумку можна сказати, що професія актора передбачає вміння перевтілюватись людей зовсім іншого характеру, походження чи навіть гендеру. Водночас дія на екрані має виглядати максимально автентично і достовірно, інакше в те, що відбувається на сцені, мало хто повірить. Тому важливо дотримуватись балансу.