Вибух з минулого. Як з’явилися пейджери і чому ними досі користуються мільйони
В операції ізраїльських спецслужб з підриву пейджерів членів Хезболли масовий подив викликала не лише її складність й розмах, а й той факт, що хтось продовжує використовувати ці пристрої в 2024 році.
Вони вважаються предтечами сучасних смартфонів: це перший портативний масовий гаджет, що дозволяв завжди перебувати на зв’язку. В 1990-ті пейджер на рівні з краваткою і годинником вважався обов’язковим атрибутом всіх ділових людей. Поширення мобільного інтернету, здавалось, мало б відправити їх у музей, але ці пристрої змогли зайняти свою нішу.
Liga.Tech розповість, як гангстери і лікарі посприяли винайденню пейджерів, чому вони майже півстоліття домінували у сфері зв’язку та знайшли свою нішу в епоху месенджерів і Wi-Fi.
Підзабута технологія
Пейджери – це компактні пристрої (трішки більше стандартної коробки сірників), які відображають короткі текстові повідомлення. За своїм принципом роботи це односторонні радіоприймачі: можна лише отримувати повідомлення, але не надсилати.
Працювало це так: користувач дзвонив оператору пейджингової мережі і надиктовував своє повідомлення. Його розмір варіювався залежно від різновиду девайсу – від 16 до 120 літер. Найчастіше це було прохання передзвонити чи зустрітись у певному місці у визначений час.
Оператор набирав повідомлення і відправляв в ефір радіосигналом. Кожен пейджер мав свій ідентифікаційний номер, який іменувався капкодом і зазвичай складався з семи цифр. Тобто два пейджери з однаковим капкодом і налаштуванням на одній частоті могли отримати одне й те саме повідомлення.
Коли користувач перебував у зоні покриття радіовишки, повідомлення миттєво приходило на його пейджер. Якщо ж ні чи пристрій був відключений, то послання просто "згорало". Для особливо важливих повідомлень у оператора можна було замовити багаторазову розсилку з певним інтервалом.
В умовах, коли єдиними альтернативами були стаціонарні телефони і таксофони, пейджери виглядали вкрай прогресивними і зручними. Вони навіть спромоглися певний час конкурувати з мобільним зв’язком.
Перші гудки
Ранні прототипи пейджерів датуються ще 20-ми роками минулого століття. Це були буремні часи Сухого закону, коли грабіжники банків, бутлегери (підпільні виробники і продавці алкоголю) і просто гангстери частенько вислизали з рук поліції. Задля поліпшення координації правоохоронців патрульний з Детройта Кеннет Кокс разом зі студентом-інженером Робертом Баттсом створили односторонній радіоприймач.
Він зв’язував поліцейську дільницю з екіпажами патрульних, щоб оперативно повідомляти про злочини. Детройт став першим містом, де був випробуваний такий підхід. Технологія була дуже недосконалою: сигнал міг перериватись, коли автомобіль проїздив повз висотні будівлі чи залізничними мостами. Однак її швидко взяли на озброєння поліцейські департаменти інших американських міст.
Наступна віха розвитку пейджерів припала на 1949 рік, коли новатор в галузі бездротового зв’язку Ел Гросс подав патент на приймач з дуже схожим принципом роботи. За його задумом, він мав використовуватись у лікарнях. Постійні виклики лікарів і медперсоналу через розвішані в лікарнях гучномовці могли дуже дратувати.
Попервах ідею Гросса в медичній спільноті зустріли без ентузіазму: вважали, що сигнал пристрою буде бентежити пацієнтів і відволікати лікарів. Утім системою скористався Єврейський госпіталь Нью-Йорка.
Зрештою, в 1960 році старший інженер Motorola Джон Френсіс Мітчелл поєднав елементи портативної рації з технологіями автомобільного радіо, щоб створити перший транзисторний пейджер.
Золота доба і конкуренція з мобільними телефонами
В 1964 році Motorola представляє перший масовий споживчий пейджер під назвою Pageboy I, який передавав лише звукові сигнали. Надалі компанія зберігатиме лідерство в новому сегменті комунікацій, пропонуючи дедалі компактніші й більш функціональні девайси. В англомовному світі вони отримають назву біпери (від beep – гудок).
До 1980 року у світі налічуватиметься 3,2 млн користувачів пейджерів. Технологія все ще мала обмежений радіус застосування у 40 км, через що її здебільшого використовували співробітники критично важливих установ на кшталт лікарень. Однак протягом десятиліття відбуваються дві важливі події.
По-перше, були впровадженні глобальні пейджингові мережі, які дозволили передавати повідомлення між країнами. Комерційна привабливість технології зросла.
По-друге, з'явилися девайси з екранами, здатні відображати цифри та літери. Обсяги інформації, які можна було передавати через ці пристрої, кратно зросли. Канадська компанія BlackBerry починає експерименти з твейджерами – двосторонніми пейджерами, які могли відповідати на повідомлення завдяки додаванню клавіатури.
На середину 1990-х припадає пік популярності пейджерів: загальна кількість користувачів пристроїв сягає 61 млн у 1994-му. Хоча дедалі більше техногігантів поспішали випускати свої рішення, Motorola лише на пейджерах заробляла до $2 млрд (зараз це було б $4,25 млрд) щорічно.
У 1980-ті також почалося впровадження мобільного зв’язку, ключову роль в якому відіграла все та ж Motorola. Проте про якусь серйозну конкуренцію для пейджерів говорити не випадало. Перший комерційний мобільник Motorola DynaTAC мав довжину 25 см і важив майже кілограм, за що отримав прізвисько "цеглина".
Коштувало таке задоволення $4000 ($10 000 за нинішнім курсом), тоді як пейджери обходилися від $20 до $100. Плюс була абонплата $50 і оплата за кожну хвилину розмови. Батареї вистачало на півгодини дзвінків чи 8 годин в режимі очікування. При цьому заряджалася вона майже 10 годин. У продажі також був "швидкий" зарядний пристрій, який мав справлятись за годину, проте користувачі скаржилися, що він перегрівав "цеглину" чи взагалі виводив її з ладу.
Вже за перший рік на ринку Motorola DynaTAC розійшлася тиражем 300 000 екземплярів. Проте тривалий час мобільники вважались атрибутом топменеджерів корпорацій, бізнесменів чи заможних людей, що прагнули додатково підкреслити свій статус.
Все змінилося наприкінці 1990-х: мобільники ставали дедалі компактнішими, з’явилася послуга СМС, а компанії-оператори задумали збільшити свої прибутки за рахунок охоплення максимально широкої бази клієнтів, а не лише бізнесменів.
Можливо, розвиток двостороннього дзвінка й допоміг би пейджерам протриматись довше, але в 2001-му по ним було завдано фатального удару у вигляді запуску безпровідного 3G-інтернету.
Пейджинг в Україні
В Україні розвиток пейджингового зв’язку відбувався за дещо іншим сценарієм. Перші пристрої почали з’являтись в середині 1990-х, і, з огляду на високий для тих часів цінник у $100, їх собі могли дозволити лише бізнесмени і члени кримінальних угруповань. Найбільш популярними були моделі від Motorola та Phillips.
На піку забезпеченням пейджингового зв’язку в нашій країні займалась низка загальнонаціональних та регіональних компаній. Серед найбільш значимих Укрпейдж, Радіоком, BeeperПейджинг, ВелтонПейдж, Донбас-Пейджинг і Діада.
За даними видання "Мінфін", в 2002 році українці відправили на пейджери повідомлень на загальну суму 20 млн гривень. За спогадами багатьох операторів у цих компаніях, навантаження в 1996 році було просто шаленим – якщо телефон не дзвонив більше двох хвилин, перевіряли чи він не зламаний.
Однак з появою доступних мобільних телефонів цей сегмент в середині 2000-х почав стрімко втрачати клієнтів. В 2008 році в країні було 1000 активних власників пейджерів, а вже в 2011-му – всього 26. В певний момент останнім бастіоном пейджерів були таксисти.
Своя ніша
Втім не можна сказати, що пейджери склали компанію дискетам і дротовим радіоприймачам в музеї нікому непотрібних архаїчних приладів. Пейджери можуть мати низку суттєвих переваг навіть перед сучасними смартфонами.
Вони більш надійні. Мобільні мережі мають свої "мертві зони", а в разі аварій чи стихійних лих мережі швидко перевантажуються, і кудись дозвонитись чи відправити повідомлення стає майже неможливо. Натомість пейджери, які працють на виділених радіочастотах, позбавлені цих недоліків. Власне, у випадку повного виходу з ладу інтернету і мобільного зв’язку пейджери стануть єдиним інструментом підтримки зв’язку.
Пейджери легкі, компактні, дешеві й дуже прості у використанні. Вони живляться від звичайної батарейки, якої може вистачати на місяць роботи.
Пейджери безпечні. Вони працюють лише на прийом сигналу і не мають модуля GPS, тому відстежити точне місцеперебування отримувача майже неможливо. Складно буде знайти й того, хто відправив повідомлення. Пейджер не зберігає якихось персональних даних користувача, що забезпечує повну конфіденційність і позбавляє сенсу злам пристрою. Власне, через це їх і обрали як засіб зв'язку бойовики Хезболли, які боялися прослуховування своїх смартфонів Моссадом.
За інформацією порталу PagersDirect, станом на 2024 рік загалом у світі налічується майже 2 млн активних пейджерів. Крім прошарку ентузіастів цього виду зв’язку, що ностальгують за кінцем ХХ століття, пейджерами активно користуються робітники в деяких галузях.
Так, наприклад, пейджинговий зв’язок продовжують активно використовувати в медзакладах. За будь-яких обставин можна зв’язатися з лікарем і повідомити, де він потрібен зараз. Короткий розмір повідомлення при цьому не грає жодної ролі, на відміну від надійності й можливості довго тримати заряд.
Інша причина – деякі медичні прилади дуже чутливі й мобільний зв’язок може створювати перешкоди для їх роботи. Натомість пейджер лікар може брати з собою хоч в реанімацію. Багато виробників бездротових засобів зв’язку адаптувалися під ці реалії й пропонують спеціалізовані пейджери для лікарів у варіанті зі шнурком чи наручним браслетом.
Також існує невелика ймовірність, що акумулятор смартфона може перегрітись і вибухнути чи дати іскру під час заряджання. Через це на виробництвах чи об’єктах з пожежонебезпечними речовинами співробітники досі віддають перевагу саме пейджерам. Те саме стосується й великих об’єктів критичної інфраструктури. В 2016 році в США журналісти спробували ударити на сполох через те, що пейджерами користуються на АЕС.
Дуже урізані пейджери, які подають лише звуковий чи світловий сигнал, зараз використовуються в деяких ресторанах. Наприклад, повідомляють клієнту про те, що його замовлення вже готове – так заощаджують час і зусилля офіціантів.
Також серед користувачів пейджерів сьогодні мешканці важкодоступних регіонів, а також зловмисники і спецслужби. Сучасні моделі цих пристроїв були обладнані модулями для шифрування повідомлень.
Цікаво, що одна з найбільш технологічно передових і розвинених держав світу, Японія, остаточно відмовилася від пейджерів в 2019 році, себто майже через десятиліття після України.
Замість висновків
Багато виробників досить гостро відреагували на операцію, а тайванська Gold Apollo і угорський виробник поспішили відхреститися від тієї самої партії пейджерів, що вибухнули. І їх можна зрозуміти: саме "залізна" надійність забезпечувала пейджерам виживання і скромну, але все ж нішу в наш час Wi-Fi й смартдевайсів.