Про ініціативу "плати 200 000 і їдь за кордон". І до чого тут ІТ-сфера. Колонка про наболіле
Познайомився з ініціативою Кабінету міністрів України "200 000 і за кордон" і виникло кілька питань. Не тільки щодо цього рішення влади, а загалом – щодо розвитку ІТ-сфери в Україні.
Не секрет, що подібна ініціатива пролобійована і по суті направлена на ІТ-бізнес, що орієнтований на закордонні контракти. Вона покликана розширити можливості ІТ-бізнесу. Але є одне але…
Одразу уточню, щоб не здаватися упередженим, я – ІТ-ФОП і понад 10 років займаюсь ІТ-бізнесом.
Мене давно вже турбує ситуація, коли ми, свідомо чи ні, перетворюємо Україну на ІТ-ресурс для світу, готуємо й постачаємо туди спеціалістів. Одночасно сама країна не дуже орієнтована на цьому заробляти чи взагалі отримувати хоч якісь бонуси.
Про що це я
1. Про ФОП.
Не секрет, що рівень доходу людей, залучених у сфері ІТ, може легко перевищувати в 10, а іноді й у 20 разів середній дохід на ринку праці України. За статистикою, з чинним режимом оподаткування ФОП (5%), наші спеціалісти входили в 10 найбільш оплачуваних націй світу. Якщо ж оцінити за чистим доходом після оподаткування, середній дохід був співмірний з ІТ-спеціалістами Німеччини: ті заробляли більше, але сплачували понад 25% податків.
Разом з тим звертаю увагу, що ФОП айтівець платить зі свого доходу довоєнні 5%, зараз 2%, а через Дію.Сіті – 6,5%.
Водночас довоєнна середня заробітна плата в Києві (як найвища в Україні) складала близько 18 000 гривень. Громадяни, які працювали, оплачували 42% загальних податків зі свого доходу.
Чому така відмінність – особисто мені не зрозуміло. Чи користуються айтівці та їх родини державними послугами? Чи навчаються їх діти в державних школах та університетах? Чи отримують пенсії їх рідні? Мабуть, що так. Але чомусь те мають оплачувати інженери на заводах і продавці в магазинах.
Але нехай. Ідемо далі.
2. Про ІТ-бізнес
На попереднє можна було б закрити очі, враховуючи що це високотехнологічна галузь, що розвиває країну. Але й тут є але…
Якщо проаналізувати ринок, більшість ІТ-фахівців мають роботу в ІТ-аутсорсингових компаніях, що працюють за зовнішніми контрактами, створюючи інноваційні продукти для інших країн. Простіше кажучи, більшість українського ІТ-бізнесу – це продаж годин наших спеціалістів за гроші без значного накопичення інноваційного потенціалу в середині країни.
Від початку війни багато ІТ-компаній вивезли свій персонал з України за кордон. Якщо їх працівники продовжують користуватися українськими ФОПами, то це ще більш-менш, хоча є багато прикладів на перереєстрацію спеціалістів в інших країнах без оподаткування в Україні.
Для чого це Україні? Питання.
3. Про ІТ-бізнес на український ринок
Не секрет, що за українським законодавством експортні контракти (продукти чи надання послуг) в ІТ проходять без ПДВ. Надання послуг з розробки програмного забезпечення для українського ринку обкладається податком ПДВ у 20% на загальному режимі.
З урахуванням конкурентного ринку, ця опція призводить до того, що один і той же продукт, випущений закордон, буде на 20% дешевше ніж аналогічний для українського ринку.
Звісно, можна створити схему з декількома невеличкими компаніями за спрощеною системою й обходити цю опцію. Або ж відкривати компанію за кордоном і постачати послуги на український ринок як ІТ-продукт (до 2023 року) без ПДВ – такий парадокс!!! Але якщо ви хочете робити бізнес без схем, вам відверто невигідно робити щось для України.
І от у цьому всьому є головне питання. В Україні всіма можливими способами лобіюють і допомагають населенню ставати айтівцями: на це працюють цілі міністерства і безліч різних організацій. Але за фактом виходить – працюють на те, щоб вивчити людей і від них здихатись, тримаючи все податкове навантаження на тих спеціальностях, котрі й так заробляють далеко небагато.
Чи в цьому є якась стратегія – не знаю.
Зі свого досвіду можу впевнено сказати, що для українських ІТ-компаній найменш зручна країна з найскладнішими умовами й замовниками – це Україна.
І це потрібно змінювати!
