Як в Україні створювали перші компʼютери та прогнозували майбутнє. Основне з життя вченого Глушкова
У серпні 2023 року виповнилося сто років з дня народження одного з засновників українського IT Віктора Глушкова. Серед його досягнень – створення українського Інституту кібернетики та запуск виробництва обчислювальної техніки в Україні, а його думки про місто майбутнього та роботу з командою виглядають цікавими навіть зараз.
До цієї дати українська IT-компанія Data Art підготувала онлайн-виставку та вперше опублікувала повний текст його спогадів. Liga.Tech розповідає його історію.
Авторитет у світовій науковій спільноті
Віктор Глушков народився 24 серпня 1923 року в сім'ї гірничого інженера. Хлопець з дитинства цікавився інженерією, пізніше захоплювався математикою, а за часів Другої світової війни доєднався до партизанського руху і збирав радіоприймачі.
Після захисту докторської Глушков вирішив продовжувати академічну кар'єру. 1956 року науковець очолив лабораторію моделювання та обчислень в Інституті електротехніки АН УРСР в Києві, де за шість років організував Інститут кібернетики.
Протягом кар'єри він успішно поєднував роботу науковця та талановитого менеджера.
Авторитет Глушкова у світовій спільноті теж був вагомим. Це дозволило заснувати в інституті міжнародні наукові журнали "Cybernetics and Systems Analysis" 1965 року та "Control Systems and Computers" 1972-го, які стали вельми престижними у своїй галузі та випускаються досі.
Під його редакцією вийшла "Енциклопедія кібернетики". Науковець написав низку есе з питань кібернетики та інформаційних технологій в економіці, управлінні, суспільстві, урбаністичній теорії тощо. Найцікавіші ідеї увійшли до його книги "Основи безпаперової інформатики", виданої вже після його смерті.
Як шукав гроші на розробку комп'ютерів
У лабораторії моделювання та обчислень працювали лише над чотирма темами. Одна тема, започаткована ще за Сергія Лебедєва (творець першого в континентальній Європі комп'ютера, декілька років працював в Києві. – Liga.Tech), якою займався вчений Зиновій Рабинович, — це створення спеціалізованої машини для розв’язання систем лінійних рівнянь методом Зейделя. Друга — створення універсальної машини "Київ". Ще дві теми були закритими.
"Оскільки я мав схильність індустріалізувати виробництво, то одразу, крім роботи над зразком для "Києва", для самого обчислювального центру, я вирішив знайти багатого замовника, який здійснив би фінансування і постачання", – розповідав Віктор Глушков у своїх спогадах, повну версію яких вперше опубліковано на сайті онлайн-виставки.
Таким замовником виявився Об’єднаний інститут ядерних досліджень в Дубні, для якого зробили другий екземпляр машини. Так вирішилися питання фінансування і матеріально-технічного постачання, які розв’язати в умовах Академії наук було б просто неможливо.
Як створювали Обчислювальний центр на Великій Китаївській
Спочатку передбачалось обладнати цей обчислювальний центр трьома машинами: "Уралом-1", який тільки-но почали виробляти, машиною "Київ" та машиною СЕОМ (спеціалізована електронна обчислювальна машина). Але все робилося з розрахунку на набагато більші потужності.
Щоправда, чисельність робочих місць було значно занижено — лише 400 місць (у розрахунку на те, що це буде лише обчислювальний центр).
"Бо там усе сказано так: ось такти роботи центрального керування, ось такти роботи місцевого керування; чим місцеве відрізняється від центрального — ніде жодних пояснень", – розповідав Глушков.
Вчений пояснював це тодішнім стилем роботи: дістали якісь американські матеріали, "роздовбали" їх і стали робити за зразком. Зрештою, Глушков сам у цьому розібрався.
"В мене почало складатися своє власне розуміння роботи машини, відтоді теорія обчислювальних машин стала однією з моїх спеціальностей", – розповідав науковець.
Як в Україні почали виробляти обчислювальну техніку
У своїх спогадах Глушков розповідав, що у семирічному плані (1959–1965) не було передбачено жодного заводу з обчислювальної техніки в Україні. Її планували розвивати де завгодно – в Білорусі, у Вірменії, тільки не у нас.
Коли у 1959 році на Всесоюзній конференції в Києві вчений висунув ідею про створення універсальної керуючої машини, її не прийняли. На той час в автоматизації керування панували автоматники традиційної школи. Для кожного процесу створювався свій обчислювальний пристрій.
Але на той час Борис Малиновський (ще один видатний український вчений-комп'ютерник. – Liga.Tech) вже займався одним із перших у СРСР напівпровідниковим елементом для електронних обчислювальних машин.
Команда Глушкова висловила всі основні ідеї, які потім стали панівними, — насамперед про те, що машина обов’язково має бути напівпровідниковою, транспортабельною, з високонадійним захистом, малорозрядною (16-розрядною) — цього достатньо для управління технологією в переважній більшості процесів.
І найголовніше — це ідея про універсальний пристрій зв’язку з об’єктом ПЗО (набором аналого-цифрових і цифро-аналогових перетворювачів, керованих від машини, за допомогою яких машина приєднується до виробничого процесу).
Розробку машини доручили Борису Малиновському. Він був головним конструктором, а Глушков — науковим керівником. Роботу вдалося виконати в рекордно короткий термін — від обговорення ідеї на конференції в червні 1959-го до завершення розробки машини в липні 1961-го минуло лише два роки.
Довгі роки цей результат залишався світовим рекордом швидкості розробки і впровадження. "І це за умов, коли, жодного виробництва машин (ЕОМ) в Україні не передбачалося", – підкреслював Глушков.
Візії майбутнього
Глушков намагався і передбачити майбутнє, грунтуючись на науковому знанні тих років. Цитата з його есе про місто майбутного в журналі "Техника – молоді" 1980 року наводиться на сайті виставки:
"Дефіцитні речі й дорогі товари, як-от автомобілі, меблеві гарнітури, дачі тощо, будуть продаватися тільки через комісійні магазини та тільки за ощадними книжками. А тепер поміркуйте, як житиметься в такому місті майбутнього різного роду шахраям і взагалі всім, що шукають лазівки до збагачення за рахунок чужої праці? Заради чого їм займатись усім цим? Заради пучка редиски чи пачки морозива? Не думаю, що їх би це влаштувало.
До того ж, можливо, жителі такого міста вирішать, що й модні ресторани, і спиртні напої теж мають оплачуватись за безготівковим розрахунком. Тоді мимоволі зникнуть і любителі зробити щось "за пляшку". А все це означає, що і сам моральний клімат у такому місті стане зовсім іншим.
Можливо не відразу, але поступово мешканцям буде забезпечено цілковитий сервіс. Тобто там будуть вивішені програми кінотеатрів, концертних залів, театрів, розклади поїздів і літаків. Усі квитки можна буде замовити там же. І подібні замовлення, оплачені тут же за безготівковим розрахунком, виконуватимуться насамперед.
Людині, що живе в місті завтрашнього дня, не доведеться витрачати час на всілякі дрібні справи, які сьогодні займають у нас ледь не весь вільний час, не треба буде псувати нерви через дрібниці."
Читайте також