Зміст:
  1. Перші санкції. Без "Морського старту"
  2. Ефект санкцій набагато сильніший
  3. Як "скасувати" Росію

У росіян є два приводи для гордості: перемога у "Великій вітчизняній війні" та успіхи в освоєнні космосу. І якщо міф про другу армію світу вже розвінчано, то російські кораблі ще досі, хоч і не без проблем, "борознять простори". 

Підписуйтесь на корисний легкий контент в Instagram

Крім ідеологічного значення, космічні технології сьогодні є одним зі стратегічних ресурсів на полі бою. Тому ослаблення російської космічної промисловості повинно бути важливим пріоритетом для цивілізованого світу. Кандидатка історичних наук, координаторка космічних проєктів Noosphere Наталя Боротканич спеціально для Liga.Tech розібралася наскільки ефективними є санкції проти Роскосмосу і що може зробити Захід, щоб посилити їхній ефект.

Перші санкції. Без "Морського старту"

Слід розпочати з 2014 року. Перші санкції проти російського космосу ввели після анексії Криму. Однією з основних цілей стала електроніка – традиційна ахіллесова п'ята російської промисловості. Інші заходи були спрямовані на скорочення космічної залежності західних країн від Росії. Так, США ініціювали розробку нового носія Vulcan. Він призначений для заміни популярної ракети Atlas V, на першому ступені якої використовуються двигуни РД-180. Крім того, захоплення Криму фактично поховало проєкт "Морський старт".

Ті перші санкції певною мірою ускладнили функціонування російської космічної промисловості, однак потужним ударом, який поставив російський космос на коліна, вони точно не стали.

Замість західної електроніки Росія поступово перемкнулася на використання індійських та китайських компонентів. Ба більше, західні компанії й надалі активно використовували російські носії для запуску супутників, щедро оплачуючи діяльність Роскосмосу. Ракети "Союз", як і раніше, стартували з території космодрому Куру у Французькій Гвіані. А Європейське космічне агентство (ESA)  активно працювало з Роскосмосом над проєктом місії ExoMars, яка мала шукати сліди життя на Червоній планеті.

Російський космос занепадає, але недостатньо. Як посилити ефект санкцій та вигнати РФ з орбіти
Фото: Sea Launch

Кульмінацією цієї двоїстої політики стало підписання контракту, за яким Роскосмос отримав замовлення на виведення в космос системи супутникового інтернету OneWeb. І це при тому, що російські спецслужби відкрито заявляли, що вона становить загрозу національній безпеці і її роботу на території країни буде заборонено.

24 лютого 2022 року стало днем протверезіння для всіх, хто зробив ставку на співпрацю з Росією. Цього разу Заходу знадобилося зовсім небагато часу, щоб ухвалити рішення про повний і беззастережний космічний розрив. Не минуло без жертв. Найбільше постраждали OneWeb та ESA. Перша втратила засоби доставлення супутників на орбіту, через що їй довелося просити про допомогу у конкурента – SpaceX. ESA втратила значну частину своїх пускових можливостей, а вже згаданий ExoMars тепер у найкращому разі буде запущений лише у 2028 році.

Ефект санкцій набагато сильніший

А як щодо Росії? Наскільки сильно її космічну промисловість торкнулися санкцій і чи можна говорити про її швидкий кінець? Відповідь на це запитання можна спрощено сформулювати так: їхній ефект відчувається набагато сильніше, ніж про це говорить Росія, але водночас пацієнт поки що радше живий, ніж мертвий. Так, війна справді поховала багато цивільних проєктів, а з "надійних" російських космічних кораблів витікає теплоносій. Але і після року жорстких санкцій Росія все ще може виводити на орбіту військові супутники.

Тепер розберемо послідовно всі основні вразливі точки російської космічної індустрії і як на них можна вплинути. Ключовою, як і раніше, є електроніка. Навіть за умов найпотужніших санкцій навряд чи варто очікувати, що Росія повністю втратить можливість виробляти нові ракети. Зрештою, ми маємо приклади КНДР та Ірану, які в умовах багаторічної ізоляції все одно примудряються здійснювати запуски.

Російський космос занепадає, але недостатньо. Як посилити ефект санкцій та вигнати РФ з орбіти
Місто Байконур. Фото: EPA

Не варто забувати, що ракета-носій – це просто інструмент, призначений для доставляння вантажу. І тут фактор електроніки є ключовим. Саме від її якості залежить, скільки пропрацює новий військовий супутник, скільки маневрів він зможе зробити та наскільки якісними будуть його дані.

Безперечно, нові заборони на постачання електронних компонентів помітно ускладнили для Росії завдання створення власних космічних апаратів. Водночас не секрет, що країна-агресорка активно використовує різні схеми сірого імпорту, щоб оминути накладені на неї обмеження. І в цієї проблеми є лише одне рішення: невпинна методична робота з оперативного виявлення нових обхідних шляхів та їх ліквідація.

Також Захід має надіслати недвозначний сигнал "не варто цього робити" всім країнам, які все ще готові торгувати електронікою з Росією в обхід санкцій. Безумовно, навіть за ідеального сценарію, вона все одно отримуватиме якісь чипи контрабандою. Однак, що менше їх буде, то складніше буде агресорці підтримувати угруповання своїх військових супутників. І то швидше вони виходитимуть з ладу і сходитимуть з орбіти. Хорошим прикладом є тріо запущених торік розвідувальних апаратів "ЕМКА". Вони не зуміли виконати жодного маневру і згоріли в атмосфері лише за кілька тижнів після запуску.

Наступним чинником є гроші. Ще до початку повномасштабної війни фінансування російської космічної програми активно скорочувалося. Після 24 лютого ситуація стала набагато гіршою. Роскосмос втратив практично всі міжнародні контракти та джерела валютних надходжень. Якщо додати до цієї картини загальну фінансову ситуацію зі стрімким зниженням нафтогазових доходів, то незабаром він опиниться на голодному пайку (а можливо, вже опинився).

Як "скасувати" Росію

Разом з тим, на нашій планеті все ще вистачає держав (зазвичай, з недемократичними режимами), які можуть спокуситися можливістю вивести вантаж на орбіту за допомогою російської ракети. Тому основна робота на цьому фронті має вестися у напрямі посилення міжнародної ізоляції Росії. Потрібно домогтися того, щоб автократичні держави десять разів подумали, а чи варто їм ризикувати й зв'язуватися з Росією? Чи безпечніше пошукати ракету-носій в іншій державі, співпраця з якою не залишить незмивної плями на репутації?

Як наочний приклад, як саме працює така політика, можна навести Китай.

Ще на початку минулого року Піднебесна активно розповідала про намір збудувати разом із Росією Міжнародну місячну станцію, але потім припинила.

Вже до осені 2022 року згадки про російську участь зникли з презентацій, які демонстрували учасники Міжнародного конгресу астронавтики в Парижі. Очевидно, навіть для Китаю Росія вже стала надто токсичною, щоб згадувати її у присутності потенційних космічних партнерів.

Ще одним слабким місцем космонавтики країни-агресорки є інфраструктура. А якщо бути точнішим, Байконур, який досі є основним центром російських космічних операцій. Нещодавній арешт майна Роскосмосу, а також деякі заяви казахського керівництва свідчать про те, що воно чудово розуміє небезпеку наявності російських об'єктів на своїй території. А це означає, що західні країни мають докласти всіх зусиль, щоб дати гарантії безпеки Казахстану та сприяти якнайшвидшому вигнанню росіян з Байконура.

Звичайно, навіть комплексна реалізація всіх озвучених заходів не гарантує повного зламу російської космічної індустрії. Але це щонайменше здатно настільки сильно знизити її роль, що вона перестане розглядатися як значний військово-політичний фактор.