Історія перегонів гіперзвукових ракет. Що США і Китай можуть протиставити "Циркону" і "Кинджалу"

Тему гіперзвукових ракет оточує щільний ореол спекуляцій та інсинуацій. Про їх наявність у своїх арсеналах вже оголосили РФ, Китай, Північна Корея та Індія. США цього місяця випробували власне розроблення в цьому класі – крилату ракету AGM-183F, а Німеччина, Австралія, Франція та Японія ведуть розроблення власних рішень. 

Активно тиражується теза про те, що гіперзвукові озброєння невразливі для ППО та ПРО, а тому їх розповсюдження може кардинально змінити баланс сил у світі. Зустрічається й думка, що це – один великий блеф сильних світу цього, щоб залякати своїх суперників. Liga.Tech розбиралась в історії перегонів та особливостях потенційної "диво-зброї".

Від доктора Брауна з любов’ю 

Гіперзвукові ракети не є чимось новим. Першим пристроєм в цьому класі можна назвати масову балістичну ракету – німецьку "Фау-2", вперше запущену в 1942 році. На підйомі вона могла розвивати швидкість в 4 махи, а під час спуску до цілі – 5 махів, що приблизно вп'ятеро швидше за швидкість звуку. Це значно ускладнювало британським силам ППО їх перехоплення, однак значного впливу на перебіг бойових дій вони не мали. 

Паралельно почались активні пошуки найефективнішого й оптимального засобу ураження суперника атомною зброєю. 

Спочатку ставку робили на артилерію, здатну стріляти ядерними снарядами. Однак через занадто велику супутню шкоду, зокрема, своїм же військам, вплив на екологію, логістичні проблеми та вразливість систем, розроблення в цій сфері майже повністю згорнули. Акцент змістився на розвиток ракетних озброєнь, причому обидва центри протистояння робили щедрі інвестиції в розроблення надзвукових технологій. Це дуже посприяло космічним дослідженням, а також були спроби адаптувати гіперзвук для цивільних авіаперевезень, хоч і не дуже успішні. 

Технічно такою можна назвати будь-яку ракету, що розганяється до 5000 км на годину. І в цій швидкості немає нічого екстраординарного: будь-яка міжконтинентальна балістична ракета (МБР) чотирикратно переважає цей показник. Нюанс в тому, що основну частину шляху вона летить на висоті в приблизно 1000 км, де повітря дуже розріджене. Підтримувати гіперзвукову швидкість в атмосфері дуже складно через силу тертя, яка може нагрівати ракету до температури в 1000 градусів за Цельсієм. Тому більшість проєктів розроблення гіперзвукової зброї не заходили далі спроб створити матеріал, здатний витримувати такі високі температури, та перших тестів. 

Переваги й недоліки 

Продовжувати спроби розробити надзвукову зброю та витрачати на це колосальні ресурси уряди різних держав змушують її дуже спокусливі потенційні переваги. Так, більшість звичайних конвенційних ракет завчасно засікають радари, що дає в середньому пів години на підготовку контрзаходів. У разі наземного об’єкта сили ППО мають час зайняти найкращу позицію, запустити "обманки" чи генератори перешкод, а у разі корабля – той може просто покинути небезпечну зону. Власне, через це ракетні атаки стараються робити масованими з огляду на те, що частина ракет буде збита чи промахнеться. 

У разі гіперзвукових ракет час на підготовку контрзаходів буде принаймні втричі меншим. На додачу до колосальної швидкості вони можуть маневрувати, що значно ускладнює їх виявлення та знищення. Серед інших очевидних переваг перед дозвуковими ракетами – більший радіус дії та широкий простір для застосування: придушення ворожої ППО, потоплення кораблів, знищення штабів чи просто як інструмент стратегічного стримування. 

Слабких сторін у цього виду озброєнь теж з надлишком. Їхнє розроблення –  дуже складна технологічно і дорога, а шанси на успіх невисокі. Через свої конструктивні обмеження – необхідність легких термостійких металів і потужної силової установки – гіперзвукові ракети мають суттєво меншу вантажопідйомність у порівнянні зі звичайними балістичними чи крилатими ракетами. Це означає меншу бойову частину і відповідно робить цей тип озброєнь менш ефективним проти підземних чи сильно укріплених цілей. Нарешті колосальний вплив сили тертя та інші фізичні чинники можуть негативно вплинути на точність цих ракет. 

Також відповіддю може стати розроблення датчиків, які будуть фіксувати побічні хімічні продукти, що вони залишають після себе. 

"Кинджал" починає і програє 

Прогрес матеріалознавства, удосконалення двигунів та систем наведення спровокував новий виток перегонів гіперзвукових озброєнь. Самоназваним лідером тут стала РФ, яка у 2018 році урочисто представила ракету повітряного базування "Кинджал". Згідно з заявленими характеристиками, вона мала розвивати швидкість у 10 махів і мати радіус застосування в 2000 км. Путін урочисто заявив, що жодна з наявних чи перспективних систем ППО не зможе її перехопити. Того самого року "Кинджал" заступив на бойове чергування.

Іншою розрекламованою гіперзвуковою "іграшкою" кремлівського диктатора стала протикорабельна ракета "Циркон". Пропаганда позиціювала її як "вбивцю авіаносців", здатного розганятись до 8-9 махів. Випробування проводились з 2015-го, а про взяття на озброєння було повідомлено в січні минулого року. Ймовірно, бойове застосування "Цирконів" сталося 7 лютого та 25 березня. Тоді українські сили ППО повідомили, що ракета повторила долю "Кинджалу" і була збита з допомогою ЗРК Patriot.

Китай теж активно включився в процес, зайнявшись розвитком своєї серії балістичних ракет "Дунфен". Першим їх гіперзвуковим зразком став "Дунфен-17". Згідно з заявленими характеристиками, глайдер відділявся від балістичної ракети на висоті 60 км, після чого зі швидкістю в 5-10 махів прямував до своєї цілі. Встав на бойове чергування 2019 року. 

Як не дивно, але США з їх потужним технологічним кластером і найбільшим у світі оборонним бюджетом опинились в позиції аутсайдера. Власне рішення – гіперзвукову ракету AGM-183 – вони представили 2020 року.

Наступного року розпочалися випробування, не всі з яких були успішними. Весною минулого року було оголошено, що програму AGM-183 згорнули. Однак вже в листопаді було оголошено, що компанія Lockheed Martin здійснила прорив. Причому на відміну від свого російського візаві ракета здатна запускатись зі стратегічного бомбардувальника. 

Першим бойовим застосування гіперзвукових ракет стало повномасштабне вторгнення РФ в Україну. Тоді стало очевидним, що Путін був дещо оптимістичним стосовно характеристик свого "Кинджалу": з ракетою, яка нібито залишала генералів НАТО без сну, впорався ЗРК Patriot 1982 року випуску. Офіційна російська пропаганда спростовувала факт збиття навіть після появи фотодоказів. Однак про всяк випадок заарештували її конструкторів.

Експерти видання Telegraph пояснили це тим, що "Кинджал" може й розвиває швидкість в 5 махів, але на підльоті до цілі сповільнюється до 1,9 махів, що робить його простою мішенню. З’явилося припущення, що "Кинджал" є просто модифікованою для ударів з повітря версією балістичного "Іскандера", розроблення якого стартувало ще 1988 року.

Власне, це і може пояснити факт відставання американців від основних опонентів. РФ і КНР – це держави, які витрачають величезні ресурси на проєктування своєї сили на зовнішній арені. Вони цілком можуть записати в гіперзвукові ракети такі, що летять з цією швидкістю тільки протягом обмеженого періоду. Ну а повсюдна корупція дозволяє підтасувати результати випробувань, а потім скільки завгодно лякати всіх демонстраційними роликами – все одно ж ніхто не дізнається. 

Хоча в історії США бували випадки, коли вони серйозно програвали гонку озброєнь. Наприклад, тривалий час американські військові теоретики вважали РСЗВ безглуздою зброєю. Однак досвід Війни Судного дня змусив їх змінити думку і почати розроблення М270, яка за характеристиками перевершила своїх радянських "колег".