Макс Кідрук вже пише новий роман про українців на Марсі. Чи варто читати "Колонію"
З моменту виходу роману "Колонія. Нові темні віки" вже минув понад рік. Його автор Макс Кідрук вже наповну занурився в процес написання продовження з підзаголовком "Колапс".
З цієї нагоди Liga.Tech розібрала перший том першої фантастичної епопеї в новітній історії української літератури: що в книзі вдалось, що ні та кому варто ознайомитись з нею в першу чергу.
Крізь хорори до зірок
Якщо використовувати максимально прості аналогії, то Макса Кідрука можна назвати українським Майклом Крайтоном і Стівеном Кінгом в одному флаконі. Свою письменницьку діяльність він почав з тревелогів (жанр на стику документалістики і пригод) про свої мандри Мексикою, Перу, островом Пасхи та іншими екзотичними місцями.
Згодом Кідрук переключається на написання художньої прози, причому в період між 2012-м та 2019 роками стабільно видає по одній книзі на рік. Здебільшого це жанр технотрилера (два томи "Бота", "Жорстоке небо") і містика ("Зазирни у мої сни", "Не озирайся і мовчи", "Доки світло не згасне назавжди"). Примітно, що навіть у другому випадку автор додає аспект технологій та наукове обгрунтування для надприродних подій. Навіть якщо йдеться про дівчину, яка може уві сні змінювати реальність, через що її там же переслідують зловісні монстри.
Якщо більшість авторів трилерів роблять ставку безпосередньо на екшен і саспенс, то для Макса Кідрука вкрай важливим є науковий фактаж в його книгах. Він зізнавався, що після перших відгуків рідерів (читачі перших чернеток книги) був змушений урізати "технічну частину" на чверть. Книги Кідрука не засипають читача складними термінами, але декілька разів під час читання може виникнути бажання зайти у Вікіпедію, щоб почитати про ту чи іншу теорію або поняття.
Іншою характерною особливістю літературного почерку автора є скрупульозність. Якщо місце дії відбувається в Рівному, то герої будуть пересуватися реальними вулицями і місцями цього міста. Дуже показовим в цьому плані є один з епізодів другого художнього роману автора – "Твердині". За задумом автора, у фіналі книги до місця подій у джунглях Перу мав прибути загін американських спецпризначенців. Заковика була в тому, що задача піднятись з авіаносця поблизу узбережжя, перетнути Анди і повернутись назад без дозаправлень є непосильною для гелікоптерів.
Більшість письменників у такій ситуації махнули б на цю обставину рукою, списавши все на художнє допущення. Проте Макс Кідрук почав ретельно вивчати авіапарк ВПС США, доки не знайшов машину, що могла впоратися з такою місією, – нею виявився конвертоплан V-22 Osprey. Через їхню дещо футуристичну форму їх полюбляють зображати у фільмах та відеоіграх, проте у "Твердині" їх поява була продиктована виключно вимогами достовірності.
Після завершення роботи "Доки світло не згасне назавжди" Макс Кідрук вирішив зайти на поле Пітера Гамільтона і Джеймса Корі та написати масштабну фантастичну історію – її початком й стала "Колонія". І саме в ній письменник вирішив по максимуму викрутити дві вищезгадані риси свого літературного стилю.
Не надто фантастичне майбутнє
З-поміж великої кількості інших книг схожого жанру "Колонію" виділяє підхід до зображення майбутнього. Хоча сюжет розгортається у 2141 році, тут немає повноцінного штучного інтелекту, роботи не витіснили людей з ринку праці, лазери не стали повсюдною зброєю, а польоти на Марс все ще залишаються вкрай непростою задачею і залежать від "вікон", коли Земля і Червона планета розташовані найближче.
Через це в читачів складається враження, що в книзі йдеться про щонайбільше 2041 рік, а не середину ХХII століття. Утім, сам письменник пояснив таке бачення майбутнього тим, що наука вже й так підійшла до межі допустимого законами фізики, а може навіть відкотилася назад. Наприклад, у сфері авіаперевезень була спроба перейти до надзвукових пасажирських перельотів з "Конкордами", які долали відстань між Нью-Йорком і Лондоном за три години. Проте від технології довелось відмовитись і продовжити покладатися на звичайні реактивні лайнери, яким потрібно вдвічі більше часу.
Тому автор дотримується думки, що в найближчі десятиліття не варто очікувати якихось технологічних революцій. Винятком є медицина, яка ще має потенціал, щоб серйозно здивувати. Одним з небагатьох фантастичних допущень у "Колонії" є винахід теломіду – препарату, здатного зупинити старіння. На Землі його розповсюдження заборонено, а от на Марсі його отримують всі поселенці. Власне, це і є основною мотивацією для людей переїжджати на Червону планету.
Цікавим є й погляд автора на кліматичні зміни. Він вважає, що деякі катастрофи, якими зараз активно лякають людей, не відбудуться. Проте можна очікувати інших серйозних викликів, які мають значно меншу медійність. Наприклад, ймовірність метагідрантних вибухів, що можуть статися через глобальне потепління і повʼязані з метаном на дні океанів.
У книзі можна виділити дві основні сюжетні лінії: на Землі спалахує нова епідемія, яка вражає виключно вагітних жінок. Згодом стає зрозуміло, що вірус, який її спричиняє, є ще більш зловісним, ніж вважалося на початку. Інша лінія присвячена життю першої колонії на Марсі, де зростає напруження між переселенцями та "марсіанами" – спільнотою людей, що народилися й виросли на цій планеті.
Хоча йдеться виключно про гіпотетичне поселення на Марсі, автор все одно дуже "заморочився" над тим, щоб зобразити його максимально правдивим. Це відчувається в усьому – починаючи від його географічного розташування і закінчуючи подробицями побуту і розподілом ролей серед колоністів. Так, українська діаспора, що бігла від другої війни з Росією, відповідає за вирощування врожаю і забезпечення провіантом, що робить її однією з найвпливовіших у колоніях. Вона також виготовляє алкогольні напої, через що природним конкурентом українців стають ірландці, які самі виготовляють на продаж віскі.
В найкращих традиціях Джорджа Мартіна
Якщо ж говорити про суто художню частину, то тут роман має очевидні проблеми. Сюжетні лінії Землі й Марсу ніяк не перетинаються до самого фіналу книги. Через це складається враження, що ти читаєш дві різні книги, які в останній момент вирішили об’єднати під однією обкладинкою, попередньо перемішавши розділи. У тому ж циклі "Простір" Джеймса Корі історія теж була розкидана по різних частинах Сонячної історії, однак історія все одно відчувалася взаємопов’язаною, попри світлові роки, що відділяли героїв.
Кідрук, очевидно, надихався циклом "Пісня льоду та полум’я" Джорджа Р.Р. Мартіна. Це помітно як з об’єму книги, так і з використання POV (від англійського point of view) – наративного підходу, коли історія розповідається виключно з перспективи конкретно взятого героя. Таким чином, автор може шляхом "перемикання" між персонажами в різних точках світу додати своїй історії розмаху та пропонує подивитись на ті чи інші події з іншого ракурсу. Також POV – це дуже хороший інструмент розкрити характери персонажів через їхні внутрішні монологи, роздуми і рефлексії. Розділи Санси Старк сильно відрізняються від Тіріона Ланністера, а вже розділи їх обох дуже не схожі на ті, де протагоністом виступає Віктаріон Грейджой.
Проблема "Колонії" в тому, що Макс Кідрук не використав і чверті всього потенціалу цієї наративної системи. POVи, яких тут понад десяток, – це просто статисти, що не можуть похвалитися яскравими характерами чи мотивацією. Про більшість з них читач і не згадає, коли перегорне останню сторінку. Чи не єдиними дійсно вдалими протагоністами книги є юний марсіанин Марвін та схильний до дивних хобі землянин з вадами зросту Кентон.
Дещо дратує схильність автора робити акцент на деяких моментах, які більшість письменників просто опустили б. Наприклад, у розділі про весілля він довго й нудно розписує всіх присутніх на ньому гостей, зазначаючи їхні імена та рід занять. Навіщо читачеві ця інформація, якщо він вже через пару розділів їх і не згадає, – невідомо.
Загалом же історія роману ближче до телевізійної адаптації "Гри престолів". Книга дуже інтригує в пролозі й на самому початку, але потім темп значно зменшується і в середині практично не відбувається нічого цікаво. Лише в останній чверті сюжет починає знову розганятися, щоб обірватись кліфхенгером у найцікавіших місцях. Так, у випадку масштабних епопей цілком нормальною практикою є, коли весь перший том виділяється виключно на те, щоб ознайомити читача зі світом і підготувати зав’язки наступних подій чи конфліктів. Проте навіть у такому випадку окремі сюжетні арки нерідко отримують певні проміжні фінали. У "Колонії" цього немає. Єдине, що Макс Кідрук – це точно не Джордж Мартін у питанні взятих на себе зобов’язань, і він не буде десятиліттями писати наступний том, обіцяючи, що "робота триває".
То чи варто читати?
"Колонія" викличе захват у тих, хто в темі – себто багато читав про географію й особливості Марсу загалом, різноманітну науково-популярну літературу й документалки про потенційні варіанти заселення четвертої планети Сонячної системи та футурологічні прогнози про найближче майбутнє Землі. У технічному плані знайти якісь помилки чи надуманості в тексті Кідрука зможе хіба людина з дипломом фізика-астронома, й то не факт. Проте читачі, які не є великими поціновувачами "твердої" фантастики та чекають від літератури в першу чергу захопливої історії та неоднозначних характерів героїв, будуть дещо розчаровані.
Треба враховувати, що, незважаючи на солідний розмір (900 сторінок – це розмір невеликої трилогії), "Колонія" – це лише перша частина запланованого циклу. Тобто починати її читати означає підписатись на довгу мандрівку, де ніхто не гарантує, що кінцевий пункт залишить задоволеним.
