Передбачення громадянської війни чи спекуляція – що треба знати про "Повстання Штатів" Гарленда

В українських кінотеатрах стартував прокат трилера "Повстання Штатів" від британського режисера Алекса Гарленда. Стрічка є найдорожчою як для постановника, так і для студії А24. З огляду на те, що сюжет розповідає про гіпотетичне збройне протистояння в США та непросту політичну ситуацію в цій країні, користувачі соцмереж звинуватили її у прогностичному програмуванні реальної громадянської війни у Штатах.

Liga.Tech розповідає про те, чи дійсно Голлівуд може програмувати події, про попередні роботи британця та яким взагалі вийшов перший інді-блокбастер. 

 Ілюстратор, фрилансер, автор бестселера 

Вже десятиліття Алекс Гарленд займається створенням авторської фантастики: він виступає не лише постановником, а й сценаристом своїх робіт. "Повстання Штатів" – це вже пятий поспіль проєкт, створений за таким підходом. 

 На ранньому етапі кар’єри спробував чимало професій: ілюстратора, журналіста-фрилансера та автора коміксів. Перший успіх прийшов у сфері літератури: в 1996 році був опублікований роман "Пляж", який Гарленд написав під враженням від шестимісячної мандрівки Південно-Східною Азією. Книга не сподобалась критикам, зате читачі були в захваті: "Пляж" став бестселером і вже в 2000 році був екранізований з Леонардо Ді Капріо в головній ролі. 

 Чи то слабкими були результати наступних романів "Тесеракт" і "Кома", чи то Гарленду дуже сподобалось на знімальному майданчику, але в будь-якому випадку він перекваліфіковується у сценариста. У співпраці з постановником екранізації "Пляжу" Денні Бойлом він створює стрічки "28 днів потому" і "Пекло". І якщо перший фільм реанімував моду на зомбі-стрічки в цілому та концепцію "швидких зомбі" зокрема, то другий навіть не відбив свій виробничий бюджет і серед глядачів вважається невдалим як у плані сюжету, так і наукового аспекту. Так, за сюжетом екіпаж космічного корабля мав "перезапустити" згасаюче сонце з допомогою підриву бомби. На думку фізиків, в реальності для такої задачі знадобилась би шестизначна, якщо не більше, кількість бомб. 

Надалі Алекс Гарленд буде займатись адаптованими сценаріями: напише екранізацію роману Кадзуро Ішігуро "Не відпускай мене" (фантастика на тему етичності клонування) і коміксу "Судді Дредд" (історія про брутального правоохоронця в жорсткому постапокаліптичному світі). Паралельно спробує свої сили в ігровій індустрії: виступить співсценаристом дуже пристойного пригодницького екшену Enslaved: Odyssey to The West від студії Ninja Theory (зараз відома як автор Hellblade Senua’s Sacrifice).

 У 2014 році Гарленд дебютує як режисер з камерною фантастичною психологічною драмою Ex Machina про штучний інтелект, андроїдів і тест Тюрінга.

 З наступним проєктом Гарленда – екранізацією роману "Анігіляція" Джеффа Вандермеєра – трапилась ціла драма. Перші тестові покази були не дуже, тож керівництво студії запропонувало її перемонтувати, аби зробити більш доступною для широкого глядача. Однак один з продюсерів наполіг на збереженні оригінального бачення режисера. Тоді був досягнутий компроміс: фільм не змінюють, але права дистрибуції одразу продають Netflix. При цьому навіть в умовах обмеженого кінотеатрального прокату стрічка заробила $33 млн, майже відбивши свій бюджет. 

Наступною роботою Гарленда стає мінісеріал для каналу FX "Розроби" (Devs в оригіналі) про квантові комп’ютери, філософію детермінізму, довгі паузи в діалогах і загальні плани Сан-Франциско. 

 Нарешті в 2022-му він видає постхорор (піджанр жахастиків, який, крім моторошних сцен, містить алюзії та соціальні коментарі) "Чоловіки". Стрічка запам’яталась сумнівною спробою просунути ідею колективної відповідальності чоловіків та переданням майже всіх чоловічих ролей Рорі Кіннеру. На цей момент "Чоловіки" є найменш оціненою роботою Алекса Гарленда. 

 Спровокувати громадянську війну через фільм? 

 У фільмів Алекса Гарленда можна виділити три спільні риси. По-перше, він полюбляє працювати з одними й тими самими акторами: так, британська акторка Соноя Мідзуно з’явилась у всіх його стрічках. По-друге, красивий дизайн і візуальний ряд, хоч і без надлишків. По-третє, звертання до теми алармізму. Так, Ex Machina стала пересторогою про штучний інтелект, "Анігіляція" – про екологію, а "Розробники" – про надто величезну силу корпорацій в сучасному світі. 

 Тому не дивно, що у "Повстанні Штатів" глядачі побачили пересторогу про можливий конфлікт у США, а окремі користувачі соцмереж – навіть прогностичне програмування. Це досить давня конспірологічна теорія (американці таке взагалі обожнюють) про те, що таємні властолюбні еліти на кшталт ілюмінатів чи масонів використовують Голлівуд, щоб через фільми підводити людей до певних подій.

Настільки гостру реакцію можна пояснити кількома чинниками. Громадянська війна 1861-1865 років, власне, як і будь-який конфлікт такого типу, призвела до величезної національної травми. Плюс це ще і єдиний випадок, за винятком американської революції, коли бойові дії велись безпосередньо на території Сполучених Штатів, й навіть мав місце епізод, коли столиця держави була під загрозою падіння. Це залишило дуже великий слід у свідомості американців та масовій культурі. Згадати хоча б приквельну трилогію "Зоряних воєн", де розповідається про війну між Конфедерацією сепаратистів і Республікою. Виник ірраціональний страх, що якщо американці в минулому вже не змогли домовитись і взялися за зброю, то це може повторитись в майбутньому. 

 Не дивно, що страх перед Другою громадянською війною став дуже плідним середовищем для різноманітних спекуляцій. Вийшло чимало романів і коміксів про США як вже після закінчення конфлікту, так і безпосередньо про його перебіг. Наприклад, роман "Сльози Авраама" Шона Сміта про гіпотетичний вихід Техасу зі складу США. 

Підігріває цей страх наявність груп так званих ополченців – озброєних штурмовими гвинтівками підрозділів, які вважають своїм основним ворогом федеральний уряд. Одна з найбільш відомих таких груп – Boogaloo Boyz, чиєю фішкою стало носіння гавайських сорочок, фігурує й у "Повстанні Штатів". В останні декілька років політична поляризація досягла піка через загравання обох партій з найбільш радикальними представниками лівого і правого спектра. Нарешті можна згадати цьогорічний конфлікт між регіональною владою Техасу і федеральним урядом через питання зміцнення кордону. 

Так, у 1898 році американський письменник Морган Робертсон написав новелу "Марність, або загибель Титана" про аварію "непотоплюваного" величного океанського лайнера. Новела пройшла майже непоміченою, аж доки в 1912 році не затонув "Титанік". 

Цей і подібні збіги часто пояснюють містикою, але насправді все більш прозаїчно. Щороку письменники й автори видають тисячі різних історій, в яких описують різні ситуації та події. За простою теорією вірогідності деякі з них втілюються й у реальному житті, що призводить до спекуляцій на тему передбачень у фільмах чи серіалах. Часто в цьому контексті згадують "Сімпсонів", які нібито передбачили пандемію COVID-19 чи обрання Дональда Трампа президентом США. Але з урахуванням того, що "Сімпсони" – це сатира на американське суспільство, яка вже налічує понад 750 епізодів, то цілком очікувано, що деякі з ситуацій, що там трапились, мали місце. 

Інді-блокбастер? 

 "Повстання Штатів" не є соціальною фантастикою-пересторогою про те, як можна бездарними діями довести країну до розвалу. Складається враження, що Гарленд у першу чергу переслідував ідею зняти роуд-муві про мандрівку з точки "А" в точку "Б" охопленою війною країною. Тільки місцем дії обраний не Близький Схід, Латинська Америка чи Африка, а саме США, просто, щоб епатувати американського глядача кадрами розбомблених передмість і беззаконня з мародерами й психами зі зброєю. І можливо, що британець хотів поіронізувати щодо журналістської етики. 

"Повстання Штатів" – це ще й класична історія про падіння тирана. З тією різницею, що він сидить не в палаці якоїсь вигаданої бананової республіки, а в Білому домі. Бюджет фільму становить $50 млн, що досить мало за мірками блокбастерів Голлівуду, але рекорд для студії А24, що спеціалізується на інді-кіно (їх останні помітні роботи: "Х", "Легенда про Зеленого лицаря", "Все завжди і водночас"). Причому складається враження, що основна його частина пішла саме на фінальний сегмент зі штурмом Вашингтона. Якщо американського чи західного глядача фільм може налякати, то для українського показані у фільмі жахи війни, на жаль, вже два роки є буденністю.