США відмовилися від участі України в створенні ракети Antares. Чи є майбутнє в українського космосу

В ніч з 1 на 2 серпня за київським часом з космодрому Воллопс у США успішно стартувала американська ракета-носій Antares, перший ступінь якої розробили та виробили українські підприємства. Вона доправила до МКС вантажний корабель Cygnus. Починаючи з 2013 року ракета здійснила 18 орбітальних пусків і лише один із них був аварійним. Попри високу надійність носія, цей пуск став останнім за участі України.

Кандидатка історичних наук, координаторка космічних проєктів Noosphere Наталя Боротканич пояснила для Liga.Tech, чому США припинили співпрацю з дніпровськими підприємствами та чи є перспективи в україно-американського співробітництва в космічному ракетобудуванні.

Як народився Antares

Antares – це ракета-носій корпорації Northrop Grumman, яка виводить на низьку навколоземну орбіту вантажі масою до 8 тонн. Історія носія розпочалася на хвилі двох тенденцій початку цього століття в США – комерціалізації космосу та стимулювання урядом США розширення співпраці у космічній сфері із колишніми радянськими республіками. 

Наприкінці холодної війни, коли розвалився Радянський Союз, а заразом і його економіка, США побоювалися, що радянські ракетні технології, зокрема технології балістичних ракет, потраплять до недружніх країн. Ракетні та ядерні технології в руках авторитарних урядів створили б загрозу для всього цивілізованого світу. Колективний Захід прагнув не допустити такої ситуації, тому вирішив піти на зближення з пострадянськими країнами. 

Щоб підтримати ракетників колишнього СРСР, США спонукали національних виробників налагоджувати співпрацю із колегами з-за океану. Країни Заходу почали закуповувати у новостворених держав комплектовання та складові ракет. Для західних компаній це був виграш у ціні, в США таких дешевих двигунів не було. Так з'явилася американська ракета-носій Antares. Перший ступінь носія виготовлявся конструкторським бюро "Південне" та заводом "Південмаш" у Дніпрі. Водночас він оснащувався двигунами РД-181 російського НВО "Енергомаш".

Великі надії або недалекоглядна політика

В 1990-ті США щедро розміщували замовлення на ракетно-космічну техніку в пострадянських країнах, чим фактично врятували їхні космічні індустрії. Крім Antares, російський ракетний двигун РД-180 опинився на стратегічній ракеті Atlas V, яка виводить в космос вантажі, зокрема, на замовлення Міністерства оборони США. Гуртові закупівлі РД-180, на думку американців, були найкращим способом зосередити російську космічну промисловість на мирному космосі, а не розробленні ракетної ядерної зброї.

Недалекоглядна французька Arianespace вирішила взагалі придбати готову російську ракету "Союз". Так розпочалася ера "Союзів" у Французькій Гвіані (космодром Європейського космічного агентства – ESA). Компанії із США, Норвегії, України та Росії об'єдналися для запуску комерційних вантажів із морської платформи (проєкт Sea Launch).

Іншим прикладом співпраці стали угоди щодо купівлі російського плутонію-238, який був використаний для місій NASA до Плутону у рамках грандіозної програми New Horizons. У 2000 році, після того, як до американського модуля МКС приєднали російський блок, взаємозалежність космічних програм двох країн стала ще глибшою.

Перші тривожні сигнали 

Перші тривожні сигнали почали звучати ще до анексії Криму. У 2011 році США припинили експлуатацію космічних кораблів Space Shuttle та досягли домовленості щодо польотів американських астронавтів на МКС на російських кораблях "Союз". Росія використала цю ситуацію як з погляду пропаганди своїх космічних досягнень, так і з економічного боку – підвищивши вартість польоту для американських астронавтів в кілька разів. 

Чому США опинилися в залежності від Росії? Річ у тім, що після завершення холодної війни США втратили інтерес до лідерства у космосі, хибно припустивши, що цей простір може стати світовим майданчиком для наукових досліджень виключно в мирних цілях. На думку американського генерала Герберта Макмастера (його книга "Поля битв" перекладена українською), недалекоглядна політика США призвела до відставання Америки в космічній сфері. 

Після того як Росія анексувала український Крим та окупувала території на сході України у 2014 році, США ввели санкції проти РФ, але ці санкції не стосувалися космічної галузі. Як вже зазначалося, американські астронавти у той час літали на МКС на російських космічних кораблях, а стратегічна ракета Atlas-V без РД-180 нікуди б не полетіла. 

Наслідки повномасштабного вторгнення

Повномасштабна війна Росії проти України показала хибність рішення співпрацювати із країною-агресоркою як для США, так і Європи. Так, ESA змушена шукати альтернативи російським носіям, а США заміну їхнім двигунам.

Наразі Atlas V очікує на двигуни, розроблені Blue Origin, а Antares знайшли партнера в особі компанії Firefly Aerospace. Firefly планує оснастити носій сімома двигунами Miranda власного розроблення. Заразом компанія виготовлятиме і перший ступінь для ракети, витіснивши українців, які понад десять років були надійним партнером у виробництві першого ступеня ракет Antares.

Якоюсь мірою, це вельми символічна заміна. Свого часу український підприємець і меценат Макс Поляков фактично врятував збанкрутілу Firefly, подарувавши їй друге життя. Українська космічна спадщина все ще є визначальною в її історії. Тепер же сама Firefly повинна буде врятувати Antares.

Перший пуск Antares із новим ступенем запланований на 2025 рік. 

Що це означає для України

Чому американці цього разу вирішили змінити підхід до нової версії ракети? В першу чергу з причин національної безпеки. Залежати від Росії США більше не хоче. На жаль, при цьому постраждала й українська сторона, яка сумлінно виконувала свої зобов'язання весь цей час. 

Чи міг би бути в України шанс продовжити участь у проєкті? Сьогоднішня доктрина безпеки США передбачає, що в стратегічно важливих галузях економіки можуть бути задіяні лише американські компанії, що працюють на території Сполучених Штатів. А це означає, що шанси були вкрай малі. Та й американці потребували комплексного рішення – перший ступінь та двигуни. Але історично склалося так, що в українських ракетників немає досвіду з виготовленням двигунів першого ступеню ракет на екологічно чистих компонентах палива. Нам просто не було що запропонувати. 

Найсумніше у цій історії те, що українці втрачають важливого для державного космічного сектора замовника. Для України це означає завершення цілої епохи в розвитку космічної галузі, в якій ця галузь була державоцентричною та залежала від зовнішнього замовника. Перед космічною галуззю України стоїть екзистенційне питання: чи буде вона надалі існувати? А якщо так, то який шлях розвитку дасть їй перспективу майбутнього? 

Останнім часом в Україні активно розвивався приватний космос. 3 січня 2023 року був запущений перший український приватний супутник EOSSAT. Приватні компанії активно працюють у таких нішах як двигунобудування, космічне матеріалознавство, виробництво компонентів для космічних апаратів, збір та аналіз даних з космосу, що особливо важливо у світлі використання Україною супутникових даних для перемоги у війні. Поле для діяльності широке. Потрібно лише трішки далекоглядності, трішки більше зусиль, трішки більше підтримки зі сторони влади й перемоги. І тоді український космос процвітатиме, а разом з ним і освоєння космосу загалом.