Як український стартап допомагає цифровізувати аеропорти. У черзі за софтом – Україна та ЄС

INPUT SOFT – український стартап, який створює програмне забезпечення для аеропортів. Тобто диджиталізує всі процеси, які поки що тримаються на табличках в Excel, – зокрема обслуговування пасажирів і авіакомпаній.

Зараз – важкі часи для всього, що повʼязане з цивільною авіацією. Встигнувши за 2021 рік оговтатись від карантинних обмежень, українське цивільне небо повністю закрилося 24 лютого 2022 року через вторгнення Росії. І перспективи досі туманні.

Liga.Tech поговорила зі співзасновниками INPUT SOFT Анастасією Смик та Андрієм Смиком про цифровізацію аеропортів та проблеми, з якими може зіштовхнутися галузь піл час відкриття цивільного неба.

– Як ви прийшли до ідеї стартапу і чи був особистий досвід саме з цього напряму у вас?

Андрій Смик: – Ідея стартапу насправді з'явилася під час ковіду. Всі наші співзасновники – я, Анастасія та Валентин Завадський – працювали в авіації. Коли почався ковід, авіація просто повісила замок на аеропортах. Був величезний спад, найбільший спад в історії авіації, і ніхто не знав, що робити взагалі. 

Ми провели дослідження ринку, поспілкувалися з людьми з цивільної авіації з різних регіонів. Це були і Південна Америка, і Європа, і Африка, і Азія. І нам сказали, що найбільшою проблемою буде саме планування і забезпечення ресурсів на землі після ковіду, коли почне відновлюватись трафік. Прийшли до ідеї, що нам варто створити щось таке, що могло б допомогти відновитися авіації. На власному досвіді ми вже знали, що існує певна проблема з плануванням ресурсів в українських аеропортах. І ми дійшли до того, що було б непогано провести інтерв'ю з аеропортами у всьому світі – і так ми дізналися, що проблеми дуже схожі.

Загалом у нас в команді понад 20 років досвіду в цій галузі. Анастасія працювала в пʼяти аеропортах України, де займалася розробкою інструкцій для персоналу, як обслуговувати повітряні судна та пасажирів. Валентин починав ще 13 років тому в компанії Swissport як планувальник персоналу (це кінцевий користувач одного з наших рішень тепер).

В мене теж є певний досвід в авіаційному регуляторі. І так ми вирішили, що дійсно існує проблема з плануванням ресурсів в аеропортах, вона є і буде.

– У чому проблема з наявним софтом? Є ж якісь рішення, які вже використовуються? І що мають змінити ваші?

Андрій Смик: – Процес відновлення характеризується тим, що рейси змінюються, їхня кількість збільшується, зменшується. І треба бути гнучкими з погляду планування. Кількість людей напряму залежить від кількості польотів. 

Рішення насправді є, конкуренти є, взагалі планування ресурсів – це ідея не нова, але ми дійшли до цього більш креативно. Основний наш конкурент – це Excel, тому що багато компаній все одно планують свої ресурси там. А в Excel відсутні багато потрібних функцій. Це, наприклад, оптимізаційні алгоритми для того, щоб зменшити кількість робочих годин. 

А якщо ми говоримо саме про софтверні рішення, то вони, зазвичай, були написані доволі давно, десь років 15-20 тому. І в них, по-перше, застарілий інтерфейс, по-друге, в них немає деяких важливих функцій. Вони планують ресурси на тиждень. А для аеропорту важливо планувати на місяць, на пів року, на квартал для того, щоб розуміти, яка кількість персоналу взагалі буде необхідна і чи є достатньо тої кількості людей, які є зараз.

Інша наша велика перевага – у нашому продукті планування відображається одразу на графіку. Якщо наш конкурент планує тільки зміни, і потім уже людина-планувальник сама має на особистому досвіді та знаннях створити графіки, додати людей, то наша платформа автоматично це створює. І на додачу – кращий User Interface та User Experience. Ми прямо працювали з людьми, планувальниками, які мають 15 років досвіду планування ресурсів. Ми активно давали їм з першого дня тестувати платформу і збирали фідбек від них, і впроваджували його.

І врешті-решт, ми інтегруємо супутникові дані. В 2017 році сертифікувався супутниковий провайдер даних про реальне місцезнаходження літаків. Ми інтегруємо це в свою платформу для того, щоб можна було змінювати навантаження на ресурси в реальному часі. Адже графік польотів може змінюватися – це затримки тощо, і це впливає на робочі зміни.

– Чи встигли ви попрацювати до закриття авіапростору? І взагалі, як давно вже працюєте?

Анастасія Смик: – Офіційно ми почали роботу 2021 року. Почали саме з бізнес-моделі, з якихось основних базових речей розвитку, потім ми почали отримувати перше визнання – перший грант від Ukrainian Startup Fund. І на нього ми найняли розробників. У 2021 році, коли всі люди почали знову подорожувати, були затримки з літаками, з багажем. Вся Європа, США надзвичайно постраждали, втратили мільйони доларів якраз на тому, що компанії не були готові до відновлення трафіку. Під розв'язання цієї проблеми і створене наше рішення.

2022 рік ми почали, уже будучи частиною Techstars, американського акселератора і інвестора, – вони дали нам інвестиції, і ми проходили акселераційну програму Torino Cities of the Future в Італії. Далі був тест нашої програми з трьома компаніями в Україні. Це відділення наземного обслуговування в аеропорті Одеси, також наземне обслуговування в Борисполі та Жулянах. 

З Одесою ми вже тестували наш прототип програми, спілкувалися і з працівниками на пероні, і з менеджментом. Найфатальніше те, що наша крайня зустріч з ними була 23 лютого, після якої, нічого не підозрюючи, ми повернулися з Одеси в Київ. Потім почалася війна.

– Яка зараз у вас картина з клієнтами?

Анастасія Смик: – Ми, що цікаво, продовжуємо спілкуватися майже зі всіма українськими гравцями на ринку – це авіакомпанії, аеропорти, які зараз працюють в "режимі збереження", також співпрацюємо з різними аеропортами у всьому світі.

В липні випустили бета-реліз програми, і цього літа почали продаж – очікуємо перші доходи від клієнтів до кінця цього року. Ведемо переговори з компаніями з США, Південної Америки, Європи, Близького Сходу. Зацікавлені й сусідні країни – Польща, Румунія, це як аеропорти, компанії з наземного обслуговування пасажирів, так і авіакомпанії. 

– Як ви взагалі оцінюєте ситуацію з закриттям авіапростору – на ваш погляд, як вона відновлюватиметься за різних сценаріїв? Що взагалі треба буде робити в цій галузі?

Анастасія Смик: – Це дуже важко сказати, тому що, як ми бачимо, багато аеропортів постраждали. Наприклад, та сама Чорнобаївка, аеропорт Херсона. Хоч він мав менше відсотка трафіку від загального українського пасажиропотоку, тепер він абсолютно непридатний.

Весь персонал повинен мати кваліфікації, які потрібно підтримувати, кожні пів року їх треба оновлювати. 

В державних аеропортах постійно проводяться тренінги для персоналу – ми це бачимо в новинах та у звітах. Працівники служби безпеки Борисполя зараз працюють на Центральному залізничному вокзалі, щоб вони не втрачали кваліфікацію. Ми бачимо, що все позитивно – люди не втрачають віру, не всі звільнилися, спеціалісти залишилися в країні, лишилися матеріали, техніка.

Те, що зараз в новинах кажуть, – раз на декілька місяців бувають вкиди, що відкриють авіапростір, – на жаль, за всіма авіаційними правилами, які зараз є у світі, особливо в європейському авіапросторі, до якого ми належимо, це не передбачено. Також питання, чи будуть готові авіакомпанії, коли війна не закінчиться, літати і брати на себе ризики. Адже кожен літак страхується, це десятки мільйонів доларів. І це, звісно, питання безпеки пасажирів, це пріоритет №1, завжди був і буде.

– Якщо винести за дужки безпекові питання, то чи можна використати досвід відновлення після перших локдаунів авіасполучення з майбутнім відновленням після війни?

Анастасія Смик: – Мені здається, матиме місце той досвід, який був з ковідом. Також було величезне падіння рейсів, не нуль, але доволі сильно. Були звільнення також, але зараз багато персоналу пішли в армію, хтось виїхав за кордон. Коли був ковід, то літаки літали, а зараз вже півтора року літаки взагалі не літають. 

Проблема буде в тому, що, якщо після ковіду пасажиропотік збільшувався повільно, тому що спочатку дозволили лише на роботу їздити, потім дозволили на навчання, то після відкриття авіапростору в цьому разі, всі полетять одразу, тому що не буде обмежень, адже безвіз залишився. І проблема буде в тому, що ми можемо просто не дати раду з таким потоком пасажирів, ні інфраструктура, ні персонал. І, власне, наша програма і вирішує такі проблеми.

– Яка у вас ситуація з фінансуванням та інвестиціями? Скільки за ці декілька років було можливостей залучити гроші? На які гроші взагалі ви існуєте?

Анастасія Смик: – Спочатку, як і всі, ми починали з власних коштів. Перший взагалі наш грант – це були 3000 євро від акселератора YEP, які ми витратили на поїздку на WebSummit. Там ми познайомились з директором Techstars, після чого в нас вже почалися перші інвестиції від венчурних інвесторів.

Загалом за час існування компанії ми залучили майже півмільйона доларів – близько $470 000. Це як венчурні інвестиції, це і українські інвестори, SID Venture Partners, Sigma Software Labs, Techstars і також це все гранти, наприклад, у нас є грант від EBRD, від американської GIST-програми за підтримки Держдепу, та інші.

2022 рік був дуже складним, мені здається, не тільки для українських стартапів, а в принципі для стартапів, а для нас це в декілька разів тяжче. Були проблеми саме з залученням інвестицій, тому що кілька разів звучали питання від інвесторів – а як ви справитесь, якщо у вас команда в Україні. Мала пропозицію від інвестора знайти нових співзасновників в Європі. Ми зустріли дуже багато нерозуміння того, що взагалі таке війна, як ми в Україні живемо, чи є в нас тут комп'ютери, світло і електрика. 

Коли минув перший шок і прийшло розуміння, що ми робимо далі, я вирішила, що я виїжджаю в Європу і таким чином ми продовжуватимемо працювати і шукати партнерів, клієнтів, інвесторів. За 2022 рік я відвідала 12 різних конференцій по всьому світу – для залучення інвестицій, для спілкування з інвесторами. 

На початку, коли тільки-но почалося повномасштабне вторгнення, коли виходили новини про Бучу, Ірпінь, за кордоном думали, що ми в окопах всі лежимо. Але далі було більше інформації, як українці борються, тримаються. Після Євробачення дуже багато людей змінило свою думку – якщо ми ще їдемо на конкурс, значить ми, напевно, ще живемо. 

Мені здається, загалом до повномасштабного вторгнення було мало розуміння, де Україна розташована. І ситуація дійсно змінилася після початку великої війни. Люди почали розуміти Україну – що це взагалі одна з найбільших країн, яка розташована в центрі Європи. Так з'явився промоушн України, що у нас є технокомпанії, що в нас дуже багато розробників. 

– Скільки у вас людей в команді? Чи є люди за кордоном?

Анастасія Смик: – У нас зараз 16 людей в команді. Наразі вся команда, крім бухгалтера, в Україні. Не всі в Києві – є розробник з Запоріжжя, є внутрішні переселенці. Минулу зиму перенесли дуже добре – з генераторами і "старлінками". Навіть було важко пояснити інвесторам та клієнтам з-за кордону, що блекаути не вплинули на нашу роботу. 

Щодо наступної зими – не чула прямих запитань, чи збираємося виживати. У нас команда дуже драйвова і заряджена, всім подобається, чим ми займаємося.