Історія | Кого втратила наука та IT. Три історії вчених та айтівця, які загинули на війні з Росією

Україна втрачає на війні не лише людей та інфраструктуру, а й ідеї та технології. Плани людей, які загинули у боях, вже не втіляться у тому вигляді, в якому задумувалися. 

Liga.Tech зібрала історії двох науковців та айтівця, які загинули на війні з Росією. Це винахідник кровоспинного засобу, популяризатор науки та засновник біостартапу, а також айтівець-стартапер. Це лише короткий перелік людей, які не продовжать свою роботу через те, що їх забрала війна. 

Біолог Біжан Шаропов. Був на війні з 2014 року

Біжан Шаропов – український біолог та популяризатор науки, який у перші дні повномасштабного вторгнення пішов захищати Україну. З квітня 2022 року він вважався зниклим безвісти під Ізюмом. Лише нещодавно його загибель була підтверджена офіційно. 

До 24 лютого Біжан працював у відділі нервово-м'язової фізіології  Інституту фізіології імені О. О. Богомольця НАН України, де до 2021 року очолював раду молодих вчених.

"Десь у 2008-2009 роках Біжан прийшов до нас в лабораторію студентом Києво-Могилянської академії", – згадує Олексій Болдирєв, науковий співробітник Інституту фізіології імені О. О. Богомольця НАН України.  Коли почалася війна, Біжан пішов добровольцем. 2014 рік він провів на фронті в "Айдарі", а потім знову повернувся до лабораторії.

Біжан займався вивченням йонного каналу, який допомагає відчувати гостре та гаряче. Першовідкривачам цих каналів у 2021 році дали Нобелівську премію, а науковець-воїн досліджував його у нервових клітинах, клітинах гладких м’язів, намагався зрозуміти, де він є та як працює, розповідає його колега. Порушення у роботі цих каналів призводить до різних захворювань, зокрема епілепсії та проблем з серцем.

Вчений переважно займався електрофізіологією, згадує Болдирєв: "Сидів і за допомогою тоненької скляної піпетки вимірював електричні струми в окремих клітинах".  Любив казати: "Ми, біофізики, вважаємо так".

Коли розпочалася велика війна, ніхто не сумнівався, що Біжан Шаропов туди піде, згадують колеги. Він був налаштований, що цю війну, яка почалася ще у 2014 році, треба закінчувати. Біжан бачив її початок і вважав, що рано чи пізно певне загострення станеться. 

Після повернення з АТО, крім власне наукової діяльності, Біжан разом зі своїми побратимами з батальйону "Айдар" організували невелику біотехнологічну компанію та почали робити реактиви для лабораторних досліджень. 

Компанія отримала великі замовлення, планувала розширятися. Але повномасштабне вторгнення все це перервало. Наразі невідомо, що далі буде з цією компанією, бо практично всі її організатори загинули під час вторгнення. 

Олексій Болдирєв згадує, що такого спеціалізованого бізнесу в Україні ще не було. І важливо те, що молоді вчені побачили, що так можна робити. Багато людей були скептичні щодо цього – є ж великі світові організації, державні та недержавні. Але Біжан з колегами показали приклад.

Андрій Кравченко. Хімік, який пішов добровольцем

Андрій Кравченко – український хімік, який в команді інших вчених розробляв місцевий коагулянт. Це препарат, який зупиняє кровотечу, поки лікар не зможе дістатися до пораненого солдата. 31 березня першу партію цієї розробки доставили на фронт, а через три дні Андрій пішов добровольцем до тероборони. Він загинув в авто через міну.

"З Андрієм Кравченком я познайомилася у 2017 році", – розповідає науковиця Марія Галабурда. Тоді вона працювала в Малій академії наук, де для дітей проводили науково-популярні театралізовані лекції в межах проєкту "Театр науки". Андрій запросив Марію з командою до коледжу (центру профосвіти), щоб вони показали учням наукове шоу.  

З 2003 року герой був співробітником Інституту хімії поверхні імені Чуйка, де працював над дисертацією про розчинення чорнозему в лужних розчинах. Однак після захисту вчений вирішив кардинально змінити напрямок своїх досліджень.

Після того як у 2014 році почалася окупація сходу України, він пішов служити добровольцем в батальйон "Київська Русь". Брав участь у бойових діях як мінометник. На початку 2016 року під час виходу з Дебальцевого вони прикривали відхід групи солдат. "За це йому було присвоєно звання Народного героя України", – згадує ще один колега Андрія Кравченка Андрій Дацюк.

Там Андрій отримав невелике поранення і після цього повернувся до інституту, продовжуючи спілкування з побратимами. Поки герой був на фронті, за його словами, побачив серйозну проблему збереження життя.

"Це відсутність кровоспинних препаратів. Іноземні дорогі, тому в аптечках часто взагалі нічого не було", – пояснює вчений.

В Україні вже займалися створенням сорбентів на основі кремнезему. Їхня ефективність для поверхневих ран вже відома, але саме Кравченко вирішив використати ці препарати у разі поранення внутрішніх органів або для глибоких ран, які утворюються через артобстріли.

Разом з доктором фармацевтичних наук Ігорем Геращенком та іншими дослідниками Андрій зосередився на цій розробці. Клінічні дослідження проводилися на базі Вінницького медичного університету, де була доведена ефективність таких способів. Наприкінці березня в Івано-Франківську замовили цю розробку, першу партію кровоспинних бинтів, щоб дослідити їх на полі бою. А 3 квітня Андрій Кравченко загинув. 

Данило Богуславський. Чемпіон та айтівець

32-річний Данило Богуславський – триразовий чемпіон України з американського футболу та  співробітник IT-компанії JustAnswer. Напередодні Різдва NFL Network показала документальний фільм про українських гравців в американський футбол, які загинули на війні проти Росії. Серед них був Данило. Його не стало 16 жовтня, коли наш герой рятував пораненого побратима на Херсонщині. 

Данило пішов на фронт добровольцем та служив у 128 гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді стрільцем-помічником гранатометника стрілецького взводу.

"У нього було дуже багато енергії. Він був дуже схильний до точних наук. І дуже фізично активний", – каже Надія Семен, керівниця Данила в IT-компанії JustAnswer, де воїн працював на посаді Operational Administrative Coordinator. 

За освітою Данило був фінансистом, але ніколи не бачив себе в цій сфері. До ужгородського офісу JustAnswer він прийшов у 2019 році. "Нам була потрібна людина, яка зможе вирішити проблему з мережею, роутером, подбати щодо забезпечення зв'язку", – кажуть колеги. Вони додають, що Данило був перфекціоністом, все робив ретельно, уважно до деталей.

Незабаром Данила підвищили, і він почав відповідати за всі офіси компанії. Айтівець продовжував жити в Ужгороді, але часто їздив у відрядження.

Його найбільший проєкт – відкриття нового офісу у Львові. Герой займався всім: від побудови архітектури розташування мереж до роботи з постачальниками. "Данило робив більше, ніж потребували чи просили. Недооцінював, наскільки його люблять. Хотів, щоб його пам'ятали найкращим", – згадує Надія. Водночас він був дуже веселий. Тролінг, жарти – це був його підхід.

Поза роботою, крім гри в американський футбол, Данило мав свій стартап "Сам зламав", де він ремонтував машини, допомагав колегам. 

Після 24 лютого Данило міг не піти до армії, бо мав батька з інвалідністю. Але вирішив не залишатися осторонь.

Після війни Данило збирався навчатися військової спеціальності, бо в деяких випадках бачив, як зробити краще, але не мав знання або обґрунтованої позиції. "У нього було дуже багато планів на час після війни. Він хотів повернутися, вірив, що ми звільнимо Херсон. Досі не прийшло відчуття, що його нема", – кажуть колеги.

Ольга Ліцкевич

журналістка LIGA.Tech: історії, наука, бізнес