Мер Львова звинувачує Держспецзвʼязку у планах на забудову собору Святого Юра. Що кажуть у службі

Мер Львова Андрій Садовий і міські депутати 2 листопада на сесії львівської міськради (ЛМР) звернулися до президента, голови Верховної Ради та премʼєра із закликом зберегти територію Митрополичих садів. У міськраді стверджують, що землю садів на Святоюрській горі у Львові передали у користування церкві у 2020 році. А у вересні 2023-го за позовом Держспецзвʼязку суд скасував ухвалу ЛМР про передання землі. На думку суду, міськрада не надала достатніх доказів щодо права власності.

Садовий каже, що ділянку збираються забудувати: "Спершу я думав, що це непорозуміння, але коли починають тут з'являтися посередники від забудовників, які думають, чи можна забудувати цю землю, в мене це викликає шок. Я думаю, що хтось на високих посадах не розуміє цінності духовного серця Львова". 

У Держспецзвʼязку спростовують це – на схилі Святоюрської гори неможливо щось побудувати. Liga.Tech поговорила з Володимиром Трофименком, заступником голови Держспецзвʼязку.

Радянська вежа у Львові

Довгі роки над львівським цирком, біля собору Святого Юра, на пагорбі над Львовом нависала радянська вежа. Її разом з двома "сестрами" збудували у 1951 році на ділянці у два гектари, виділеній Львівському радіопередавальному центру. У ті часи Радянський Союз будував каскад захисних споруд від ворожого мовлення, радіостанцій на кшталт "Голос Америки" та "Радіо Свобода", каже Володимир Трофименко. На вежі, що була, звісно, у державній власності, розміщувалися "глушилки" і аналогові передавачі, які забезпечували телебаченням та радіомовленням територію Львова. 

У 1991 році, коли було ухвалено рішення про розмежування в державі державної та комунальної власності, продовжує Трофименко, земельна ділянка під вежею і забудова на ній залишилися у державній власності. До 2015 року жодних проблем не було, стверджує представник Держспецзвʼязку. У 2016 році, коли було перереєстровано Львівський радіопередавальний центр, він увійшов до складу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (КРРТ), який належить сфері управління Держспецзвʼязку. Тоді ж ділянку і технічні споруди зареєстрували за концерном. 

У 1998 році, коли середмістя Львова внесли до списку ЮНЕСКО, одну з веж, що залишились, зобов’язали демонтувати, йдеться на сайті ЛМР.  Це сталося 2016 року. На ділянці залишилися будинки та технічні споруди. Міськрада вважає, що вони належать Львову, каже співрозмовник. Земельна ділянка, яка виділилася в 1951 році, була також закріплена за державою. "Ухвалою Львівської міської ради було прийнято рішення без погодження з КРРТ, адміністрацією Держспецзв'язку, обласною державною адміністрацією. Було сформовано земельну ділянку, посеред якої утворився невеликий анклав у 15 соток, де знаходиться частина обладнання концерну, і його передали Курії УГКЦ", – пояснюють у Держспецзвʼязку. 

"На сьогоднішній день пройшло безліч судових позовів. За апеляційною і касаційною скаргою військової прокуратури Львівського гарнізону було прийнято рішення, яким підтвердили право власності за КРРТ", – каже Трофименко. 

У мера Львова Андрія Садового інший погляд на ситуацію. "У 2020 році ми у цій сесійній залі проголосували ухвалу, якою повернули цю земельну ділянку церкві, адже це її власність. Проте у мене було велике здивування, коли ми побачили, що Державна служба спеціального зв'язку звернулася з позовом до суду, щоб забрати цю землю собі назад. Спершу я думав, що це непорозуміння, але коли починають тут з'являтися посередники від забудовників, які думають, чи можна забудувати цю землю, в мене це викликає шок. Я думаю, що хтось на високих посадах не розуміє цінності духовного серця Львова", – каже Садовий.

Мер називає ситуацію "глупотою зі сторони Держспецзв'язку" і каже, що служба має забути про землю та відкликати позов. За словами мера, на Святоюрській горі має бути парк і рекреація.

Місце з гарною висотністю. Що зараз на Святоюрській горі

Коли постало питання демонтажу веж, була попередня домовленість, що міська рада допомагає знести їх, фінансує процес перенесення кабелів, обладнання на іншу локацію, допомагає оформити землю, надати дозвіл на інші локації, де є інфраструктура, розповідає Трофименко. Була потреба й у будівництві нової вежі. Але цього не сталося: "КРРТ, не дочекавшись, сам демонтував цю вежу, тому що та "глушилка" вже не працювала, а було лише обладнання, яке забезпечувало телерадіосигнал". Зараз існує необхідність розмістити певне обладнання біля собору Святого Юра, каже співрозмовник, – там "гарна висотність". Але Держспецзвʼязку цього не робить, оскільки чекає на вирішення ситуації з Курією та ЛМР. Поки ж це – патова історія.  

"Я особисто зустрічався з представниками Курії декілька разів, спитати, в чому проблема. Їм хтось розказав, що ми там збираємося будувати висотні будинки для забезпечення військовослужбовців житлом", – каже Трофименко та додає, що потреба у житлі дійсно існує. Але будувати на території собору та на схилі – неможливо. 

Також була і зустріч з представниками ЛМР, які казали, що розуміють важливість ситуації та розглянуть питання альтернативних земельних ділянок. І це було сказано публічно, наголошує співрозмовник. Але проти Держспецзвʼязку все одно подали позов.

Звісно, це не єдина така ситуація в історії Держспецзвʼязку. У Броварах на Київщині служба судилася за свою землю, на якій місцева влада влаштувала будівництво, розповідає Трофименко. Тоді вдалося домовитися й отримати близько 200 квартир для військовослужбовців. Схожа історія була й в Одесі, де на місці державної землі збудували багатоповерхівки. У Тернополі Держспецзвʼязку вдалося повернути земельну ділянку, яка також незаконно була відчужена у КРРТ. 

Зараз фахівці Держспецзвʼязку можуть дістатися до ділянки на Святоюрській горі тільки через територію церкви. "Ми всі розуміємо ставлення вірян до Митрополичих садів і готові його підтримувати у законний спосіб. Але є інша історія. Ми військові, і у нас є завдання забезпечувати національну безпеку та оборону країни і виконувати завдання. І на тій локації є обладнання, яке виконує це завдання, і люди, які працюють там. А на війні це зовсім інша історія. Це просто необхідні моменти, які ми не можемо проігнорувати", – резюмує Трофименко.