Космічний стартап MySat переносить виробництво з України. Спитали в засновника про причини

Технічний директор української компанії Lunar Research Service Дмитро Хмара 22 серпня анонсував у Facebook про перенесення потужностей виробництва ще одного його проєкту, MySat, до французького Страсбурга та оголосив кілька вакансій. MySat – це космічний стартап, який виготовляє комплекти електроніки, що працюють в екстремальних умовах і мають функції, подібні до функцій супутників. 

Комплект MySat Kit складається з камери, акселерометра і гіроскопа, магнітного компаса, датчика температури, тиску, вологості, власної системи живлення й акумулятора. "Модель супутника в наборі цікава для дорослих і дітей: це класне хобі, навчання, якісний сімейний час разом. А ще – інструмент для освоєння нових IT-навичок для дорослих і дітей", – йдеться в описі на сайті проєкту. Передзамовити набір можна за 4300 гривень.

Зараз компанія шукає нових співробітників за кордоном. Ядро проєкту – це Дмитро та його дружина Тетяна, яка переїде до Франції. Liga.Tech поговорила з Дмитром Хмарою про проблеми українського бізнесу та перспективи українського космосу.

– З якими проблемами ви зіштовхнулися? Чому вирішили перенести виробництво?

– Є кілька проблем, через які дуже важко щось продавати з України за кордон. І це не стосується космосу конкретно і війни. Відсутній Paypal для бізнесу – я не можу розмістити кнопку купівлі на сайті. Всі сайти, які торгують з закордоном, – працюють напівлегально. Вони відкривають кампанію там десь в Естонії чи в США. 

Немає прозорого механізму, як зробити кнопку на сайті проєкту, якщо ти українець. 

З України дуже дороге доставляння. Надіслати пакунок з України в США коштує втричі дорожче, ніж відправити такий самий з США в Україну. Це не критично, але все одно це впливає на кінцеву вартість для споживача.

Я чув, що в Китаї, в Сполучених Штатах, в Європі є програма підтримки експортерів. У нас такого немає. Сюди важко завозити комплектовання, звідси важко продавати, важко просто приймати гроші. 

– Який фінансовий бік проєкту? Кому віддавали, продавали набори? Скільки вони коштують?

– Як зʼявився MySatKit – ми вирішили зробити окремо комплект електроніки, який працює в екстремальних умовах і має функції, дуже схожі на функції супутника. Це – точний годинник, спеціальні батарейки, які працюють у космосі, відповідна електроніка. 

Комплектом зацікавилися знайомі, які викладають у Дніпровському університеті. Там є фізтех, факультет, який готує  фахівців для конструкторського бюро "Південне". Ці викладачі збиралися купити набір конструктора-супутника, аналогічний нашому, у Франції, де він коштував близько 20 000 євро. Але вони не змогли його завезти через те, що це – космічне обладнання.  

В результаті ми переробили свій комплект під них: взяли стандартний корпус, який використовують для навчальних супутників, такий кубик, CubeSat. Цей формат супутників придуманий Стенфордським університетом у 2004 році, наразі вже 14 редакцій його є. Ми взяли документ про нього, написаний дуже зрозумілою мовою, на відміну від багатьох українських аналогів, і зробили власний конструктор, який вже тестували у стратосфері. 

Далі ми його віддали кільком університетам і зробили краудфандинг-кампанію на сайті "Спільнокошт Велика Ідея". Частину конструкторів ми просто давали тим, хто замовляв, а решту віддали в різні школи робототехніки, у Запоріжжі, у Смілі, 11 наборів придбав Харківській авіаційний, НАУ, КПІ, львівські університети, Поліський університет у Житомирі. Загалом – понад 20 наборів, а зібрано було близько 96 000 гривень. 

Також отримали грант на цей проєкт в Українському фонді стартапів – 35 000 євро (25 000 – грошима, а 10 000 – на інкубаційну програму). І якраз перед повномасштабним вторгненням вийшли на Kickstarter. З початком вторгнення виявилося, що багато з компонентів потрібні нашим військовим, особливо в перші місяці, коли логістика була вся зруйнована. Це – акумулятори, зокрема, дрони, фоторезистори. 

– Як зараз працює проєкт?

– Після повномасштабного вторгнення команда проєкту сфокусувалась на більш пріоритетних завданнях, тому для проєкту MySat ми почали шукати нових співробітників. Дали оголошення, і зараз у нас у вільний від роботи час, за вільним графіком працюють чотири студенти з КПІ, які нам допомагають. Ми фактично на 80% (відправили конструктори з обіцяним функціоналом 80% з усіх замовників)  – виконали наші зобов'язання на Kickstarter, ще 20% лишилось.

З минулого літа до нас почали приходити запити з Європи – "давайте переходьте до нас", за спрощеною програмою. Запити були з Греції, Португалії, але дуже швидко пішло з Францією. Є інститут International Space University, з яким ми знайомі завдяки багатьом закордонним виставкам. Врешті решт цей університет нам запропонував спеціальну програму для українців та їхній інкубатор, а також допомогу з оформленням компанії і підтримку від місцевої влади Страсбурга. 

Оскільки я виїхати не можу, ми знаємо кількох студентів, які з України переїхали в Страсбург. Такий план роботи: моя дружина Тетяна Тімченко переїжджає до Франції і разом з місцевими студентами-українцями спробує прискорити проєкт MySat, бо зараз ми не можемо повністю на ньому зосередитися в Україні.

– Коли ваша дружина поїде, яка у вас роль залишиться в цьому всьому?

– Я все-таки займаюся технічним розвитком проєкту, хоча я сам, наприклад, не розводжу плати, не програмую, є команда, яка це робить, але я роблю валідацію ідей. 

– В майбутньому, коли дозволять виїзд військовозобовʼязаним чоловікам, чи поїдете ви, чи залишитесь тут?

– Виїжджати сам не планую, але дуже сумую за друзями і за зустрічами космічного ком'юніті в Європі.

Наприклад, у КБ "Південне" зараз виплачують лише 25% зарплати – а чи може прожити фахівець на 3000-5000 гривень? Причому він має створювати речі, які роблять Україну космічною країною. Дехто пішов з галузі, хтось виїхав нелегально, хтось на інші проєкти почав працювати. І це дуже прикро. І так було все погано, а стало ще гірше.

Держкосмос не робить жодних кроків, щоб розв'язати це питання. І ми намагаємося з такими фахівцями співпрацювати. Один з проєктів Lunar Research Service, який ми будемо робити вже від імені MySat, – це стандартний контейнер для невеликих супутників – деплоєр.

Такі контейнери коштують десь $20 000 на ринку. Ми ж вирішили його щонайменше здешевити для себе до $4000. Це дозволить здешевити пуск маленьких супутників CubeSat з $50 000 до $20 000, що зменшить вартість доступу до космічних технологій і має призвести до збільшення кількості запусків. І це дозволить звичайним школам і приватним особам запускати свої супутники. Процес вже почався, і ми хочемо спробувати бути одними з перших на цьому ринку.

– Чи є взагалі в України космічний потенціал?

– Україна – густонаселена країна, і у нас не має місця, звідки запускати космічні ракети. Всі попередні проєкти співпрацювали з Бразилією, з Морським стартом (плавуча платформа для запуску у космос. – Ред.), зараз в Канаді будується космодром для запуску українських ракет. Була ідея запускати з "Мрії", але вона була одна, і ніхто б її не переобладнав для космічних запусків і не дав би запускати ракети. 

У Леоніда Кучми була ідея побудувати платформу для запусків з Чорного моря, але проєкт не отримав розвитку. Зараз такою ідеєю займається Румунія – це проєкт ARCA Space. 

Є ще одна альтернатива. Ми брали участь у проєктах зі створення "літаючого космодрому" – аеростата, з якого можна запускати ракети. Зробили близько шести пусків аеростатів, узгоджених з військовими, – коли БпЛА та інші літаючі засоби летять над нашою країною, вони облітають атомні станції, ТЕЦ, військові частини, склади, аеропорти. А повітряна куля – летить за вітром. На великій висоті – 30 кілометрів – тиск такий, як на Марсі, 1% від земного, а температура – -70 градусів. І в таких умовах дуже важко працювати звичайній техніці. 

Якраз під такі місії ми спільно з Академією наук, з українськими інженерами розробляли спеціальну техніку, яка працює в екстремальних умовах. Саме під це робився проєкт Lunar Research Service. 

Після перевірки кількох гіпотез ми вирішили, що далі цей напрям не розвиватимемо, тому що в Європі доступ до обладнання для випробувань в екстремальних умовах дуже простий. Там в багатьох університетах можна піти і протестувати обладнання в екстремальних космічних умовах, і там це заохочують. В Україні такого обладнання немає. Чи є, але не у відкритому доступі – в КПІ чи в КБ "Південне".

– Що, на вашу думку, може врятувати український космос?

– Ми не вміємо писати сучасні космічні програми, у нас немає планів пілотованих місій у космос, ми не готуємо астронавтів, ми не хочемо підкорювати Місяць. Справи були покладені на космічне агентство (мається на увазі Держкосмос. – Ред.), яке, мабуть, не може це все робити. Є можливість, як нам цього навчитись робити – це або потужне лобі, величезні ресурси, але під час війни це нереально залучити.  

Єдиний шанс для нас на сьогодні – це стати частиною Європейського космічного агентства (ЄКА). Тоді ми будемо виконувати їхні програми – летіти на Юпітер, на Місяць. Українські компанії долучаться до загальних планів й загального бюджету Європейського космічного агентства, а потім з нього оберуть напрями, які зможуть розвивати. Україна могла б до цього залучити багатьох своїх інженерів. 

Наведу приклад Польщі – там зараз понад 500 космічних компаній, хоча в них немає жодного космічного спадку. Це не Україна – вони не робили ракет, супутників, нічого, але вони пішли до ЄКА. І компанії, які там займались розумними будинками, якимись тракторами, зараз – космічні підрядники. Польща змогла дуже швидко, і ми зможемо точно. Нам просто треба туди вступити.

Цей шлях до вступу – це відповідальність космічного агентства, але там переважно люди, які прийшли з інших державних підприємств, і їм не цікаво рухатись в цьому напрямі, бо тоді державним підприємствам доведеться конкурувати з іншими компаніями 

Як вступити до ЄКА, якщо Держкосмос не хоче, – мені незрозуміло. Але це дуже важливо для розвитку космосу в Україні, для інтеграції в ЄС та НАТО. 

Читайте також