Штучний інтелект проілюстрував фантастичний роман Лема "Повернення з зірок". Ось що вийшло

На початку жовтня компанія Microsoft повідомила про запуск моделі генерації зображень DALL-E 3 у чатботі Bing Chat та Bing.com/create, яка працює безкоштовно. У компанії кажуть, що модель DALL-E 3 від OpenAI забезпечує вдосконалену якість і деталізацію зображень, а також більшу точність людських рук, облич і тексту на зображеннях, йдеться у повідомленні.

Liga.Tech вже випробувала модель на кількох запитах. Ми вирішили дати штучному інтелекту завдання проілюструвати науково-фантастичний роман польського письменника Станіслава Лема "Повернення з зірок". Він передбачив чимало з того, що здійснилося, – аудіо- та електронні книги, сповільнення прогресу досліджень космосу, культуру скасування.

Далі наведено фрагменти тексту, та ілюстрації до них, виконані штучним інтелектом.

"Натовп, який виніс мене сюди, зіткнувся з іншим, потім стало вільніше, всі сідали у відкритий вагон, ні, він був тільки прозорий, ніби вилитий зі скла, навіть сидіння здавалися скляними, хоч і були м’якими.

Я й не помітив, як опинився всередині – ми вже їхали. Вагон летів, люди перекрикували гучномовець, що повторював: "Горизонталь Меридіональ, горизонталь Меридіональ, стики на Спіро, Атале, Блекк, Фросом". Вагон ніби танув у променях світла, що пронизували його наскрізь, стіни мерехтіли смугами вогнів і барв; параболічні арки, білі перони".

"Хащі чорним колом оточували озеро. Я чув шелест очерету, а вдалині, навпроти мене, суцільною масою підносилися сяючі скляні скелі – напівпрозора гора над рівнинами ночі; примарне ніжне голубувате сяйво йшло від її прямовисних урвищ, кришталеві бастіони над бастіонами й амбразури проваль – і весь цей сяючий велет – фантастичний і неймовірний – відбивався, тільки довший і блідіший, у чорних водах озера.

Я зупинився, приголомшений і захоплений. Вітер доносив ледь чутні звуки музики. Напружуючи зір, я побачив яруси горизонтальних терас цього велетня, і раптом у мене сяйнула думка, що це вже вдруге я бачу вокзал, гігантський Терміналь, де блукав минулого дня і де зустрівся з Наїс.

Чи це була ще архітектура, чи вже творення гір? Вони зрозуміли, що, переступаючи певні межі, треба відмовитися від симетрії, від пропорційності форм і вчитися у найвеличнішого вчителя – кмітливі учні планети!"

"Коли я зайшов, мені здалося, що стіна навпроти дверей із скла і що я бачу крізь неї другу кімнату, повну якихось людей, – ніби там відбувався прийом, – але ці люди виглядали надзвичайно, неприродно високими – і раптом я зрозумів, що переді мною телеекран на всю стіну.

Звук був виключений, і зараз, сидячи, я бачив величезне жіноче обличчя, ну, точнісінько, ніби темношкірий велетень зазирає в кімнату через вікно; губи її ворушилися – вона говорила, а прикраси, що закривали вушні раковини, завбільшки в щит, виблискували як діаманти".

"Лише тепер з бульвару, серединою якого тягнувся подвійний ряд велетенських пальм з рожевим, мов язики, листям, я побачив панораму міста. Будинки стояли окремими островами, зрідка здіймався в небо хмарочос, як застиглий неймовірно високий струмінь. Напевно, висота цих споруд вимірювалася кілометрами. Я знав (хтось казав мені про це ще на Місяці), що тепер їх уже не будують: висотна гарячка припинилася відразу ж після спорудження перших таких будинків. Ці конструкції залишилися як пам’ятки певної архітектурної епохи. Вони скидалися на темно-буро-золоті, чорно-білі з поперечними смугами, або й просто срібні труби, що служили для підпирання чи вловлювання хмар; а посадочні майданчики з трубчастими підпорами, які виступали з них на тлі неба, нагадували етажерки.

Незрівнянно красивішими були нові безвіконні будинки з художньо оздобленими стінами. Усе місто поставало перед очима як гігантська виставка мистецтва, демонстрація робіт майстрів кольору й форми. Не можу сказати, щоб мені подобалось усе, що прикрашало ці двадцяти- і тридцятиповерхові фасади, але, мабуть, за минулі майже сто п’ятдесят років я трохи відстав від моди. Найкращими видалися мені будинки, розділені навпіл садами (можливо, то пальмарії). Тому що стіни цих висотних садів були зі скла, здавалося, ніби верхня половина споруди висить у повітрі. Це створювало ефект легкості, а приємно несиметричні стрічки кучерявої зелені служили своєрідною оздобою будинку".

"- Уяви собі, що цей каньйон збільшився в тисячу разів. Або в мільйон. Що він зроблений з червоного й рожевого золота, майже зовсім прозорого, що видно наскрізь усі шари, звивини, геологічні сідловини його формації, що це все легке, воно тече й ніби всміхається до тебе, хоч не має обличчя". 

"Я пішов через великі порожні зали, звернені вікнами на схід. Промені ранкового сонця відбивалися в прозорих меблях тремтливим червоним полум’ям. Крізь відчинені двері я побачив чийсь силует: це був сіро-білий, позбавлений обличчя, робот. Його торс випромінював ледь помітне світло – там, усередині, горів рубіновий вогник, ніби лампадка перед образом".

"Але машина збільшила швидкість, будинки розбіглися по садах, на зміну їм з’явилися широкі – звивисті й прямі – лінії доріг; вони тяглися багатьма ярусами, опускалися, перехрещувалися, зникали під землею, збігались докупи, розходилися й мчали в сіро-зелену далечінь, поцятковані рухомими крапками глідерів".

Читайте також