20 років тому Україна та Бразилія хотіли разом підкорювати космос. Чому це не вийшло

Найбільшими досягненнями незалежної України в царині підкорення космосу вважається участь Леоніда Каденюка в польоті на шатлі "Колумбія" в межах місії STS-87, а також залучення наших спеціалістів в команду SpaceX та інших приватних аерокосмічних компаніях США. Проте справа могла обмежитись не тільки вкладом в американські проєкти, але й створенням власної компанії, яка б займалась доставленням корисних вантажів на орбіту. Причому з неочікуваним партнером – Бразилією. 

Як виникла ідея проєкту, чи міг він скласти конкуренцію NASA, чому він не злетів в прямому сенсі цього слова та можливість відродження – в матеріалі Liga.Tech. 

Ідеальні партнери 

Україна відіграла ключову роль в радянській програмі ракетобудування і дослідження космосу. Саме під керівництвом житомирянина Сергія Корольова був запущений перший штучний супутник Землі та здійснено перший політ за межі планети живої істоти (собаки Лайки) та людини, а також перший вихід людини у відкритий космос – головні досягнення СССР в цій сфері.

Після краху червоної імперії на вітчизняну космічну галузь чекав період занепаду. Розробка і реалізація польотів до зірок – справа надзвичайно ресурсовитратна і точно не по кишені країні, яка має перезапускати економіку і створювати державні інститути з нуля. Дуже ймовірно, що такий стан речей не подобався другому президенту Леоніду Кучмі, який свого часу очолював КБ "Південне" та курував випробування ракет-носіїв на Байконурі.

Бразилія ж запустила власну космічну програму в 1961 році на хвилі ажіотажу довкола астронавтики. Розпочалися розробка і тестування власного сімейства метеорологічних ракет Sonda (безпілотні ракети для дослідження верхніх шарів атмосфери).

У 1982 році стартувало будівництво космодрому Алкантара в штаті Мараньян, що на північному сході країни. Через сім років його завершили, а в 1994 році було засновано Космічне агентство Бразилії (AEB). З космодрому успішно запустили декілька метеорологічних ракет, проте зі складнішими завданнями у бразильців виникли проблеми.

Перший пуск ракети-носія VLS-1 з супутником для збору інформації в листопаді 1997 року завершився невдачею. Аналогічна доля спіткала другу спробу в грудні 1999 року. Третя спроба у серпні 2003 року стала справжньою трагедією: за три дні до запуску під час передстартової підготовки ракета вибухнула. Внаслідок катастрофи загинула 21 особа, що зробило це однією з найбільш масштабних трагедій в історії освоєння космосу. Після цього уряд відмовився від запусків ракет-носіїв власного виробництва. 

Партнерство України та Бразилії виглядало органічним і вкрай перспективним. Україна мала досвід розробки й успішних запусків ракет-носіїв, Бразилія – ресурси, вже готовий сучасний космодром і, що найголовніше, – дуже вигідне географічне розташування на екваторі. Таке розташування забезпечує майже оптимальне використання швидкості обертання Землі під час пусків. Своєю чергою це дозволяє зменшити кількість необхідного палива і збільшити корисне навантаження ракети-носія.

Як розповів LIGA.net експерт з питань дослідження космосу й ексрадник голови Держкосмосу Андрій Колесник, найбільш зацікавленою у створенні спільного космічного проєкту була саме Україна. На той момент вона мала дуже вдалий досвід з "прилаштуванням" ракети-носія "Зеніт" до проєкту "Морський старт". Це був плавучий космодром, який розташовувався неподалік острова Різдва та керувався міжнародним консорціумом. Тому в української влади з’явилось бажання прилаштувати ще одну розробку вітчизняних конструкторів – ракету-носій "Циклон".

Великі сподівання

У 2002 році Леонід Кучма зустрівся в Києві зі своїм бразильським колегою Фернандо Кардозо. Після переговорів сторони підписали майже десяток різних документів, проте родзинкою зустрічі стала угода про партнерство в галузі освоєння позаземного простору. У жовтні 2003-го Кучма зустрівся з наступним бразильським президентом Лулою да Сілвою, вже у столиці Бразиліа. Серед тем теж був запуск ракети з місцевого космодрому.

Угода передбачала створення спільного україно-бразильського підприємства, яке займатиметься комерційними пусками "Циклонів-4" з космодрому Алкантара. Згідно з розрахунками, вже за два-три роки планувалось завершення будівництва стартового майданчика та іншої необхідної інфраструктури. Загальна вартість проєкту оцінювалась в $240 млн. Ключові переваги проєкту: менші на 13% витрати палива, порівнюючи з пусками з мису Канаверал, і 31% – з Байконуру. Словом, все виглядало як повернення України в клуб космічних держав після майже десятиліття стагнації та зухвалий проєкт століття. 

Офіційно аерокосмічна компанія Alcantara Cyclone Space (ACS) була заснована у 2006 році, а перше засідання ради директорів відбулось вже наступного року. З бразильського боку в проєкті брали участь АЕВ, з українського – КБ "Південне", ВО "Південмаш" та Державне космічне агентство України. 

Жорстке приземлення 

У ході реалізації проєкту обидві сторони дуже швидко зіштовхнулись з серйозними перешкодами та вибилися з графіка. 

Деякі складові для "Циклонів" могли надати тільки підприємства РФ, тому їх залучили до проєкту як підрядників. Попри це, вони були відверто не зацікавлені в успіху ACS. Після Помаранчевої революції відносини Києва і Москви стрімко погіршились, що призвело до зменшення співпраці. До того ж українські "Циклони" були прямими конкурентами російським "Союзам". Роскосмос мав схожий проєкт з Європейським космічним агентством, в межах якого був створений космодром Куру в Французькій Гвіані, що на північному сході Південної Америки. 

Після виходу декількох російських компаній з проєкту українська сторона заявила, що зможе завершити розробку "Циклон-4" самостійно. Проте це значно уповільнило процес. Іншими чинниками стала смерть головного конструктора Станіслава Конюхова у 2011 році та необхідність додаткового фінансування – був взятий кредит на $260 млн. Гроші пішли на створення великого тестового полігону і доопрацювання ракети. Вона так і не було завершена: на момент згортання ACS перший льотний прототип був готовий тільки на 75%. 

У цей час бразильці ніяк не могли оформити дозвіл від екологів. У 2008 році мешканці села, розташованого неподалік запланованого місця стартового майданчика для "Циклонів", почали блокувати будівельні роботи. Справа дійшла до суду, і федеральна Феміда стала на бік селян. У 2013 році проблему вдалось залагодити та відновити будівництво, проте його майже одразу припинили.

Вже наступного року в країні розгорівся потужний політичний скандал: була викрита корупційна схема, за якої підряди на великі будівельні проєкти отримувала обмежена кількість компаній, які виплачували відкати керівній партії. Криза призвела до масштабних протестів та імпічменту президентки Ділми Русеф.

У 2015 році замість першого запланованого пуску проєкт ACS остаточно згорнули з ініціативи бразильців. МЗС федеративної республіки опублікувало відповідну ноту, в якій йшлося про те, що відбулись значні зміни технологічно-економічного балансу, який обґрунтував необхідність реалізації Alcantara Cyclone Space. Ці висновки ґрунтувались на розслідування спеціальної комісії. Втім, Україні вже теж було не до космосу: у 2014 році відбулась Революція гідності та почалась проксі-війна з РФ. "Циклон-4" так і не був реалізований. 

Але навіть якби ACS таки був реалізований, навряд чи він створив би серйозну конкуренцію на ринку комерційних космічних пусків. За словами Андрія Колесника, в США ними займаються приватні компанії, проте вони захищені низкою законодавчих норм, які обмежують участь іноземців в ході створення та використання ракетних і супутникових технологій. 

Комерційні супутники, на запуск яких в основному розраховували у разі використання РН "Циклон-4" у пусковому центрі Алкантара, як правило, містили складові американського походження. Однією з умов їхнього використання було підписання угоди з США про захист супутникових технологій. Українська сторона зробила це ще у 1998 році (це була одна з головних умов реалізації ще "Морського старту"), тоді як бразильська сторона хоча й підписала подібний документ зі США, але так до моменту припинення проєкту "Циклон-4" таку угоду не ратифікувала.

Цікаво, що у 2019 році про проєкт ACS згадав президент Володимир Зеленський. Він зустрівся з тодішнім очільником Бразилії Жаїром Болсонару під час робочого візиту в Японію з нагоди коронації нового імператора. Там він запропонував перезапустити проєкт.