Мрія сапера. Як комплекси H-POMBS допоможуть ЗСУ пробити ворожу оборону

Бойова робота інженерних підрозділів не дарує таких виняткових кадрів, як у випадку авіації, артилерії чи ССО. Водночас саме вона є запорукою більшості успішних наступальних чи оборонних операцій.

Проте є й винятки – використання лінійних вибухових зарядів для пробиття проходів у ворожих мінних полях. Сили оборони отримали новітню систему H-POMBS, що може значно розширити можливості саперних підрозділів.

Liga.Tech розібралась, як з’явились установки для дистанційного розмінування, які моделі є найбільш популярними та чим від них відрізняється вищезгаданий комплекс.

Дідусь "Вугор"

Під час Другої світової масовість і різноманіття наземних мін вийшло на принципово інший рівень порівняно з попередніми війнами. Вони стали ключовим елементом в оборонних стратегіях усіх протиборчих сторін. Так, німці після низки відчутних поразок у Північній Африці щедро "засіювали" все мінами у відчайдушному прагненні зупинити наступ сил союзників.

З’явився запит на спосіб швидкого й ефективного створення достатньо довгих і широких "стежок" у небезпечних районах. У радянській армії вдались до відправлення штрафних батальйонів у авангарді наступу. Натомість у британській розробили предтечу сучасних установок дистанційного розмінування.

Почалось все з пристрою під назвою "Змія", який являв собою ланцюжок з подовжених "бангалорських торпед" – заповнених динамітом труб довжиною 5 метрів для подолання дротових загороджень. Ідея полягала в тому, що ланцюг подовжених "торпед" танк виштовхував на мінне поле. Одночасний підрив кількох таких зарядів знищував вибухові пристрої у проміжку, достатньому для проходження техніки.

Однак зі "Змією" швидко виникли дві основні проблеми: заряди були досить крихкими й часто ламались під час розгортання на мінному полі. Їх танк-буксирувальник через свій вантаж був особливо вразливим для ворожого вогню. Тому хоч концепт загалом і був вдалим, він потребував ґрунтовних покращень, чим і зайнялись конструктори та інженери.

Замість ланцюга з "торпед" запропонували використовувати скручений шланг, схожий на пожежний. Для його розгортання на місцевості планувалось використовувати найпростіші малі ракети на твердому паливі. Щоб заряд не здетонував раніше строку, рукав наповнювався вибуховою сумішшю вже після розміщення на землі. Далі за допомогою звичайного детонатора здійснювався підрив, який або знищував міни, або виводив їх з ладу.

Установку використовували на базі бронетранспортера Universal Carrier. Щоб все помістилось, з БТРа прибрали двигун і трансмісію та перекомпонували салон. За буксирування машини мав відповідати піхотний танк "Черчилль". Назву підібрали відповідно до зовнішнього вигляду – Conger (вугор).

"Вугор" був здатний пробивати у мінних полях проходи довжиною у 300 метрів і шириною у 3-4 метри. Жодна інша тогочасна саперна техніка не могла похвалитись такими показниками. Іншою перевагою стала відносно проста експлуатація, що спрощувала підготовку екіпажів.

Проте вже під час бойового застосування "Вугрів" проявилася головна конструкторська хиба: основою вибухової суміші був нітрогліцерин, відомий своєю нестабільністю. Установка могла вибухнути навіть без ворожого впливу. Достеменно відомо про один інцидент, внаслідок якого загинуло майже 50 осіб.

"Метеорит" та всі інші

Хоча Conger був швидко знятий з озброєння, він встиг закласти підвалини для цілого класу самохідних реактивних установок розмінування. Однією з найбільш масових стала радянська УР-77 "Метеорит", яка була створена на основі САУ "Гвоздика" і взята на озброєння наприкінці 70-х.

Вона може пробивати проходи шириною до 6 м і довжиною до 90 м. Боєкомплект складається з двох "рукавів", заповнених пластидом чи тротилом, а також двох твердопаливних направних ракет для їх розгортання. Перезарядження установки займає від 30 до 40 хв.

Операторами "Метеоритів" є Азербайджан, Білорусь, Україна, РФ та Сирія. Під час війни на Сході України та повномасштабного вторгнення установки використовувались окупаційними силами не за прямим призначенням, а як імпровізована артилерія для ударів по укріпленнях і терору цивільних об’єктів. Багато "Метеоритів" на складах ЗСУ виявились несправними і їх довелось використовувати як БТРи чи пускові установки ракет.

Американським аналогом УР-77 можна вважати установку М58 MICLIC (від mine clearing line charge – лінійний заряд для розчищення мін). Вона має трохи кращі характеристики: може створювати проходи шириною у 8 м і довжиною у 100 м. На відміну від радянських колег, американські конструктори не стали поміщати її на шасі танку чи САУ, натомість зробивши її причепом. Найчастіше буксирує її вже добре знайомий Силам оборони бронетранспортер М113 чи авто класу MRAP.

"Міклік" була взята на озброєння наприкінці 80-х та використовувалась у всіх конфліктах та миротворчих місіях, в яких брали участь збройні сили США. Про їх передання для ЗСУ в одному з пакетів американської допомоги стало відомо ще у вересні 2022-го. Згодом M58 "засвітились" наступного року під час контрнаступу Сил оборони в Запорізькій області.

Такі установки мають низку значних переваг. Їх розгортання, саме розчищення мін та згортання сукупно займають лічені хвилини. Саперам не потрібно виходити на мінне поле чи навіть залишати саму машину, що зменшує потенційні ризики для екіпажу.

Вибухові заряди ефективні у традиційно складних для роботи саперів місцях на кшталт ділянок із густою рослинністю чи нерівною поверхнею. Нарешті вони можуть покривати значні площі, а підготовка розрахунків не займає багато часу.

Проте помітних недоліків теж вистачає. Вибухові заряди створюють велику супутню шкоду, зокрема цивільній інфраструктурі та навколишньому середовищу, що може датись взнаки після припинення бойових дій. Вони не гарантують повного розчищення, а деякі міни взагалі резистивні до їх використання. Наприклад, італійська SB-33 з мінімальним використанням металу.

Нарешті установки, хоч і використовуються дистанційно, все одно мають бути максимально близько до лінії фронту. Там вони стають пріоритетною ціллю для ворожого вогню. Боєкомплект повністю зарядженого М58 становить до однієї тонни тротилу.

Все потрібне в рюкзаку

Комплекс H-POMBS (від Heavy Portable Obstacle AND Minefield Breaching System – важка портативна система для прориву перешкод і мінних полів) був розроблений наприкінці 90-х для потреб армії Норвегії. За два роки він пройшов польові випробування й почалось серійне виробництво. Ще за два роки його взяли на озброєння американські ССО.

Він схожий на типовий наплічник вагою у 23 кг, який може нести один солдат. Існує також здвоєна версія, яка важить вдвічі більше й відповідно потребує двох носіїв. Кожен комплекс обладнаний кронштейном і твердопаливною ракетою, яка розгортає трос з 74 чи 248 гранатами, кожна з яких заряджена 100 грамами вибухівки С4.

H-POMBS може робити проходи в небезпечних районах шириною пів метра і довжиною від 54 м до 74 м. За словами розробників з компанії Wescom, на розгортання комплексу тренованому солдату потрібно менш ніж хвилина. Загалом з моменту запуску виробництва було виготовлено і доставлено понад 10 000 цих систем.

Система наділена певними перевагами великих установок для розмінування — простота використання і можливість застосування на різноманітних поверхнях. Водночас система створює значно менше супутньої шкоди, більш точна у знищенні мін, вибухових пристроїв чи пасток. З огляду на легкість, комплекс можна використовувати навіть на наземних дронах, чия кількість стрімко збільшується.

Якщо у випадку того ж M58 сапери можуть діяти прямо з машини, то тут саперам доведеться спішуватись і наражатись на ризик. З іншого боку, ворог завдяки розвідувальним дронам може завчасно помітити той самий "Метеорит" чи М58 й завдати удару.

З огляду на свої характеристики, комплекс H-POMBS може стати вкрай цінним інструментом в операціях тактичного рівня. Особливо таких, які передбачають заглиблення у ворожу територію.