Зміст:
  1. Надто амбітна дисертація 
  2. Проста відповідь на складні питання 
  3. Астронавти й супергерої починають 
  4. Інший шлях 
  5. Зворотна сторона медалі

На рівні з мандрами в часі, контактом з інопланетянами і повстанням машин концепція мультивсесвіту стала однією з найбільш популярних тем у сучасній фантастиці. Студія Marvel зробила її головною темою нової фази свого кіновсесвіту, її обігрували популярні серіали на кшталт "Ріка і Морті" та "Південного парку", нарешті присвячений їй фільм "Все завжди і водночас" став тріумфатором тогорічного "Оскару". 

Долучайтесь до нас на Facebook та беріть участь в дискусіях

Liga.Tech  розібралася в тому, наскільки обґрунтованою є теорія паралельних всесвітів, як її висвітлюють письменники й сценаристи та за що критикує аудиторія. 

Мультивсесвіт в науці та попкультурі. Цікава вигадка чи непомітна реальність?
Джерело:Getty Images

Надто амбітна дисертація 

Уявлення про те, що наш світ є далеко не єдиним, а лише одним з багатьох, має давні корені в людській культурі. Так, давні скандинави вірили, що всього існує дев'ять світів: Асгард (де живуть боги), Мідгард (де живуть люди), Йотунхейм (батьківщина велетнів), Свартальфахейм (світ гномів) тощо.

Припущення про множинність світів оформилося як повноцінна наукова теорія в другій половині ХХ століття. Першопрохідцем вважається американський математик і фізик-теоретик Х'ю Еверетт, який описав її у своїй докторській дисертації в 1957 році.

Він висунув гіпотезу про те, що кожне квантове вимірювання призводить до розгалуження всесвіту, яке, своєю чергою, призводить до існування мультивсесвіту. У ньому можливі всі варіанти квантових подій, кожна з яких фактично відбувається в своєму всесвіті.

Ідея Еверетта могла допомогти подолати глухий кут у тлумаченні поняття вимірів у квантовій механіці, що вже давно не давав спокою фізикам-теоретикам. 

Разом з тим молодий учений (на той момент йому було 27 років) фактично запропонував своїм колегам переглянути фундаментальні ідеї про те, що собою являє фізична реальність.

Хоча свою теорію Еверетт виводив з основних положень квантової механіки, багато фізиків-теоретиків того часу розцінили її як фантастичну, а не наукову. Скепсис наукової спільноти був настільки сильним, що Еверетт відредагував свою дисертацію, щоб вона не була такою суперечливою. Невдовзі після цього він закинув теоретичну фізику та разом з декількома колегами заснував фірму, що працювала в оборонному секторі й займалася суто практичними задачами. 

Мультивсесвіт в науці та попкультурі. Цікава вигадка чи непомітна реальність?
Джерело: Getty Images

Проста відповідь на складні питання 

З часом ставлення до ідеї мультивсесвіту почало змінюватись, а серед її прихильників з'явилися такі авторитетні науковці як Стівен Хокінг, Ніл Деграсс Тайсон, Мартін Ріс, Леонард Саскінд та інші. В гіпотезі побачили можливість пояснити деякі складні питання й аномалії космології та фізики. 

Наприклад, концепцію точно вивіреного всесвіту. Якби електрони були трохи важчими чи сила, яка утримує атомні ядра була дещо слабшою, багато матерій були б іншими. Це призвело б до того, що всесвіт мав би зовсім інший вигляд і життя взагалі могло не скластись. 

Питання, як так трапилося, що всі інгредієнти склались у правильному порядку, досі залишається предметом дискусій. Одні вважають, що ми просто виграли в космічну лотерею, інші вбачають у цьому доказ участі божественної сили, треті взагалі вважають вивіреність характеристик елементів Всесвіту аж надто перебільшеною. Натомість прихильники гіпотези мультивсесвіту вважають, що є інші всесвіти зі своїми константами, і ми живемо в тому, що виграв щасливий білет. 

Мультивсесвіт почали прив’язувати до гіпотези космічної інфляції (стрімке розширення всесвіту після Великого вибуху), досліджень реліктового випромінювання (теплове випромінення, що рівномірно заповнює всесвіт), темної матерії (гіпотетична форма матерії, яка не поглинає і не випромінює світло) і темної енергії (гіпотетична форма енергії, що прискорює розширення всесвіту). Також цю теорію взяли на озброєння філософи, які досліджують теми можливості й дійсності. 

Вистачає у мультивсесвіту й принципових опонентів, які взагалі відмовляються вважати цю гіпотезу науковою. Мовляв, довести чи спростувати його існування шляхом експерименту неможливо, а останнє є основою основ наукового методу. 

Ще один аргумент – теоретичний базис мультивсесвіту аж надто хиткий, а тому він більше нагадує не наукову теорію, а релігійний конструкт. Також популярною є теза про те, що навіть, якщо мультивсесвіт існує, довести це неможливо і вже тим паче неможливо буде якось з ним взаємодіяти.

Мультивсесвіт в науці та попкультурі. Цікава вигадка чи непомітна реальність?
кадр з серіалу "Сутінкова зона", джерело:IMDB

Астронавти й супергерої починають 

Якщо в науковій спільноті ідеї Х’ю Еверетта і його однодумців досі сприймають неоднозначно, то для авторів і поціновувачів фантастики він став майже героєм. Концепція існування багатьох світів, окрім нашого, містила в собі невичерпний творчий потенціал. 

Власне, перші твори про різні світи й мандрівки між ними почали виходити ще до публікації тієї самої суперечливої дисертації. В 1940 році виходить перша повість циклу "Дипломований чаклун" Лайона Спрега де Кемпа і Флетчера Претта. Його синопсис будувався довкола нескінченної кількості світів, в яких реальними можуть бути навіть вигадані речі. Так, в одній з повістей герої потрапляють в світ скандинавських міфів й ось-ось має початись Рагнарок (аналог апокаліпсиса). 

З подання Еверетта відбувається популяризація концепту про існування іншого світу, який схожий на наш, але трішки відрізняється. Першим твором, що обігрує цю концепцію, став комікс "Флеш двох світів", опублікований у 1961 році.

За його сюжетом, супергерой Баррі Аллен випадково потрапляє у паралельний світ, який отримує назву "Земля-2" і змодельований на основі сюжету т.зв. "золотої доби" коміксів. Там він зустрічає Джея Гарріка, який і був першим персонажем, що носив костюм з блискавкою і псевдонім Флеш. Два герої об’єднують зусилля, щоб побороти групу суперпоганців, після чого Баррі повертається у свій вимір. 

Мальопис мав дуже великий успіх, тому сценаристи DC почали регулярно звертатись до теми паралельних вимірів у наступних випусках своїх серій, так само як і їх колеги з Marvel. 

Дебютом мультиверсу на екранах вважається епізод "Паралель" фантастичного серіалу "Сутінкова зона". Астронавт Роберт Гейнс, який облітав орбіту, втрачає зв’язок із командним центром і втрачає свідомість. Він прокидається вже на Землі й починає помічати все більше дивних невідповідностей. Протагоніст робить висновок, що потрапив у паралельний світ, однак усі навколо вважають, що він просто марить. 

Інший шлях 

Захоплення темою паралельних світів легко криється в людській природі. Досить часто незначні, на перший погляд, події можуть докорінним чином змінити плин нашого життя. Наприклад, чоловік може не встигнути на автобус і зустріти на зупинці кохання всього життя. Чи спортсмен може ненароком отримати травму, що покладе кінець його кар’єрі.

Мультивсесвіт в науці та попкультурі. Цікава вигадка чи непомітна реальність?
Джерело:TMDB

Розуміння того, що на життєвому шляху було чимало розвилок, коли все легко могло піти іншим шляхом, служить неабияким стимулом до вічнозеленого питання "а що, якби". Воно ж своєю чергою зробило можливим появу такого жанру як альтернативна історія та паралельні реальності. 

Демонстрація того, як би все могло статися в коміксах, книгах чи фільмах, служить не лише формою ескапізму, але й дозволяє задуматися про реальний світ і події в ньому. 

Сучасне захоплення великих голлівудських студій і виробників контенту концепцією паралельних світів пояснюється дуже просто – це має величезний комерційний потенціал. Аудиторія любить різноманітні кросовери, а мультивсесвіт дозволяє зібрати в межах будь-якої історії солянку з будь-яких персонажів, зокрема й найменш очікуваних.

Так, у 2008 році виходить файтинг Mortal Kombat VS DC Universe, в якому Скорпіон міг помірятися силами з Суперменом. Скоріше за все, ми досі не побачили, як Бетмен і Залізна людина з товаришами рятують світ від якогось особливо небезпечного суперпоганця через те, що боси Disney і Warner Bros не можуть домовитися про розділення видатків і прибутків. 

Сучасні глядачі дуже полюбляють фансервіс – епізоди чи сцени, які не мають прямого впливу на сюжет, але можуть подарувати приємні емоції користуючись з ностальгії. Глядачі сперечаються, яке втілення Людини-павука було найкращим? Ось вам "Шляху додому немає", де всіх "павучків" і їх головних ворогів зводять у межах однієї стрічки.

Також складається враження, що другий "Доктор Стрендж" знімався, в першу чергу, заради зустрічі протагоніста з Капітаном Картером (одна з найбільш популярних альтернативних сюжетних ліній у коміксах Марвел) і доктором Ксав’є (перший з Людей Ікс у КВМ).

DC теж не стали відставати й у "Флеші" на повну розкрутили маховик фансервісу, зокрема давши можливість Майклу Кітону вперше за три десятиліття надягнути плащ Бетмена чи навіть мигцем показати Ніколаса Кейджа в ролі Супермена (фільм так і не зняли, а фото актора в образі стали інтернет-мемом).

Мультивсесвіт в науці та попкультурі. Цікава вигадка чи непомітна реальність?
Джерело:TMDB

Зворотна сторона медалі

На сьогодні гіпотеза мультивсесвіту здебільшого асоціюється з супергероїкою, але вона активно використовується за її межами, зокрема в драматичних історіях. 

Найбільш відомим і першим суто тематичним серіалом на тему став "Вир світів" (Sliders) про фізика Квіна Мелорі, який випадково винайшов пристрій для мандрівки між паралельними вимірами і тепер із групою товаришів намагається повернутись у свій "рідний" світ.

Виміри пропонували різні варіації Сан-Франциско: де панівною ідеологією став комунізм, зберігся рух хіпі, жінки й чоловіки помінялись ролями, стався зомбі-апокаліпсис тощо. Проєкт вважається одним з головних хітів фантастики 90-х, але був закритий після 5 сезону через падіння рейтингів. 

З сучасного можна згадати серіал "По той бік" (Counterpart). Він розповідає про рядового клерка, який випадково дізнається про існування входу до паралельного виміру під Берліном (очевидна алюзія на Холодну війну, коли місто було розділено між двома державами).

Паралельний світ був ідентичним нашому, але після епідемії пішов дещо іншим шляхом розвитку. Шоу вдало міксувало шпигунський трилер і фантастику з вічним питанням "а що, якщо". Після двох сезонів його було закрито через зміну контентної політики на каналі Starz. 

Ще одним помітним серіалом на тему стала "Людина у високому замку" про альтернативну реальність, де перемогу в Другій світовій святкували держави Осі. У книзі сюжетна арка героїні закінчувалася відкриттям, що її реальність є фальшивою, а один з героїв імовірно опинявся в нашій реальності. В екранізації цю тему вирішили розвинути, зокрема додавши лабораторію нацистів з порталом в інші вимірі. За сюжетом, вони хотіли з його допомогою почати підкорення інших вимірів.

Мультивсесвіт в науці та попкультурі. Цікава вигадка чи непомітна реальність?
Джерело:TMDB

Найбільш свіжим прикладом став серіал "Темна матерія" від Apple TV, який також є екранізацією однойменної книги. Причому її автор Блейк Крауч виступив і шоураннером. Серіал можна коротко схарактеризувати як більш мелодраматичну версію Sliders, адже основним драйвером сюжету виступає прагнення протагоніста возз'єднатися з коханою і сином.

Також серіал напевно краще з усіх науково обґрунтовує мандрівки між світами, апелюючи до славнозвісного експеримента Шредінгера з коробкою і котом у ній. Проте назвати його твердою фантастикою, звісно, ж не можна. Проєкт радше обіграв уявлення філософів про те, що кожне ухвалене рішення може створювати свій світ. 

Скоріше за все, питання мультивсесвіту ще довго буде обговорюватись науковцями, як і багато інших припущень і гіпотез. Однак його здатність надовго мати попит у поп-культурі викликає питання.

Глядачі все частіше починають вбачати в ньому не цікавий наративний прийом, а зручний сюжетний "костур" для не надто майстерних сценаристів. У тій же стрічці "Все завжди й водночас" перемикання світів скасовувало події, чим вбивало саспенс, а значить позбавляло події будь-якого сенсу. 

По суті, мультивсесвіт виконує роль такої собі кнопки "перезавантаження", за допомогою якої можна з легкістю повернути навіть загиблого раніше персонажа чи змінити послідовність подій. Це може додати наративу гнучкості, але глядач сприйматиме це як спробу себе обманути. 

Який сенс переживати через загибель Тоні Старка в четвертих "Месниках", якщо для п’ятих можуть ввести його ідентичного двійника з іншого виміру? 

Словом, прийом із мультивсесвітом напрошується на порівняння зі спецією. Він може як додати страві смаку, так і перетворити її на не їстівну. Все залежить від майстерності того, в чиїх руках вона опинилась.