Зміст:
  1. Дивіться вгору 
  2. Повітряний вартовий, що не збирається на пенсію
  3. Очі "імперії зла"

14 січня ЗСУ знищили російський літак ДРЛВ (дальнього радіолокаційного виявлення) А-50 над Азовським морем. Машину, яку офіційна російська пропаганда гордо іменувала однією з найбільш технологічних і сучасних, "жахіттям для НАТО", зараз потроху обживають риби та краби. 

Долучайтесь до нас на Facebook та беріть участь в дискусіях

Ця подія точно потрапить у військову історію, адже літак такого типу збивають вперше. Аби зрозуміти, чому така втрата є дуже болючою для армії будь-якої країни, Liga.Tech розбиралась в історії створення та застосування "повітряних радарів". 

Очі в небі. Історія створення і використання літаків ДРЛВ, один з яких збила Україна
Джерело: Imperiam War Museum

Дивіться вгору 

"Батьком" радара вважається шотландський вчений Роберт Ватсон-Ватт, який 1935 року представив перший функціонуючий прототип. Уряд в Лондоні оцінив потенціал винаходу майже одразу: перші п’ять радіолокаційних станцій запрацювали вже наступного після представлення року. Вони й стали вагомим козирем королівських ВПС і ППО у протидії німецьким нальотам під час Битви за Британію. 

Технологія стрімко розвивалася й після завершення Другої світової війни. Перед інженерами постало складне завдання збільшення дальності застосування РЛС та мінімізації впливу об’єктів місцевості. Найочевиднішим вирішенням було розмістити антени у горах чи інших височинах. Це дозволяло збільшити площу охоплення на 30-40%, але не завжди в потрібному секторі в наявності був потрібний рельєф. На рівнинах можна було б використовувати вежі, однак ті були дуже зручною ціллю для ворожих бомбардувань та диверсантів. 

Тоді інженери задумалися над тим, щоб навчити РЛС літати. Певний час розглядалась ідея встановити їх на аеростати. Основними перевагами були можливість довго перебувати в повітрі та низька вартість експлуатації. Розплачуватись за це доводилося підвищеною вразливістю до ворожих атак, чутливістю до погодних умов, низькою маневреністю й ускладненою логістикою. Через це використання аеростатів з РЛС так і не стало масовим, а ставку було зроблено на встановлення радарів на літаки. 

Ті були більш мобільними, практично не залежали від погодних умов, швидше адаптовувалися до змін ситуації, могли фіксувати й "вести" цілі з-за меж горизонту, а час їх чергування можна було кратно збільшити завдяки дозаправці в повітрі. Зворотною стороною медалі є те, що з огляду на високу вартість й важливу роль в протиповітряній обороні літаки ДРЛВ завжди виступають як пріоритетні цілі для потенційного ворога. Водночас залишити використання машин цього класу в таємниці нереально: через потужне випромінювання РЛС на локаторах вони "світяться" як новорічна ялинка. Саме тому заяви російської пропаганди, що А-50 став жертвою дружнього вогню, звучать як ненаукова фантастика. Зазвичай літаки ДРЛВ прикривають ескадрильї перехоплювачів або вони діють в зонах, надійно прикритих дружньою ППО. 

Очі в небі. Історія створення і використання літаків ДРЛВ, один з яких збила Україна
Фото: Wikimedia

Найактивніше розробкою літаків дальнього радіолокаційного виявлення зайнялись США, Велика Британія та СРСР. Важливою віхою в розвитку концепту вважається американський Lockheed EC-121 Warning Star, який заступив на службу 1954 року. Він був створений на базі чотиримоторного пасажирського літака L-1049 Super Constellation, через що отримав від військових лагідне прізвисько Конні (Connie). Власне потреба розміщати громіздку апаратуру й операторів вкупі з потужною електросистемою для живлення цього всього спричинила те, що більшість моделей літаків ДРЛВ базуються на основі пасажирських лайнерів чи бомбардувальників. 

Підписуйтесь на LIGA.Tech в Telegram: головні новини світу технологій

EC-121 показав себе дуже ефективним, тому його експлуатація (з модифікаціями) тривала аж до 1982 року. Особливо він відзначився під час Карибської кризи: літаки цієї моделі використовували для збору розвідувальних даних про активність СССР на Кубі та довкола неї. 

Повітряний вартовий, що не збирається на пенсію

Проривом для концепту літаків ДРЛВ став E-3 Sentry ("Вартовий") на базі лайнера Boeing 707, який був розроблений в 1960-х та вперше заступив на чергування в 1975 році. Найбільш впізнаваним його елементом став великий радар-"тарілка", встановлений на фюзеляжі ближче до хвоста. Пізніше схоже компонування використовуватимуть у моделях літаків цього типу в інших країнах. Він міг одночасно "вести" до 100 цілей, проте з часом цей показник зріс до 400 й навіть більше. 

Очі в небі. Історія створення і використання літаків ДРЛВ, один з яких збила Україна
Джерело: Picryl

Головним новаторством "Вартового" було те, що він використовувався не лише як розвідувальний літак, а й повноцінний повітряний штаб. Його завданням був не лише збір інформації про ворожі цілі, але й координація дружньої ППО, морських та сухопутних сил для протидії їм. Бомбардувальники міг засікати на відстані до 650 км, малогабаритні цілі на низькій висоті на кшталт крилатих ракет – до 425 км. 

E-3 Sentry вийшов наскільки вдалим, що він досі використовується не лише США, але й Великою Британією, Францією та Саудівською Аравією, а також – в складі ВПС блоку НАТО. Попри поважний вік, "Вартові" досі активно використовуються і замінювати їх на новіші моделі поки не збираються. Цікаво, що його модифікації здебільшого стосувалися апаратного і програмного забезпечення. Так, до 2014 року ці літаки використовували операційну систему DOS (була популярною в часи до появи Windows), що було по-своєму логічно для військових – малопоширеність системи означає й меншу кількість вірусів та інших шкідливих програм. З 2015-го почався перехід до операційки на базі Linux. Втім, журналісти, яких пускають на борт "Вартових", відзначають там використання досить архаїчних за нинішніми мірками комп’ютерів. 

З початком повномасштабного вторгнення РФ саме Sentry сил НАТО патрулюють неподалік повітряного простору України та допомагають фіксувати пуски крилатих ракет чи злети літаків-ракетоносіїв. 

Очі "імперії зла"

В середині минулого століття партійних бонз СРСР дуже бентежив той факт, що США мають достатньо бомбардувальників і ядерних зарядів, щоб прорватись через їхню ППО і завдати серйозної шкоди столиці та містам в європейській частині Червоної імперії. Саме тому була поставлена задача досягти паритету за кількістю атомних бомб, а також запустити серійне виробництво літаків ДРЛВ, які мали сприяти відбиттю атаки американців ще на ранніх доступах. Особливо номенклатуру бентежила Крайня північ: тут через кліматичні й природні умови дуже важко будувати наземні РЛС, що робило регіон очевидною слабкою ланкою у разі гіпотетичного повномасштабного повітряного наступу американців. 

Найвідомішим радянським літаком ДРЛВ став Ту-126, створений на основі лайнера Ту-114. Його активна експлуатація почалась у 1965 році, проте вже в середині 80-х він був знятий з озброєння. Цьому сприяло накопичення проблем з технічним обслуговуванням, які зробили неліквідним його експлуатацію навіть в умовах роздутих військових бюджетів. Іншою очевидною проблемою стала поява в американців просунутіших літаків ДРЛВ, тоді як спроби конструкторів модернізувати Ту-126 не були вдалими. 

Очі в небі. Історія створення і використання літаків ДРЛВ, один з яких збила Україна
Ту-126. Джерело: Rob Schleiffert/Flirckr

Серед інших помітних розробок СССР в цій сфері можна виділити Ан-71 від КБ Антонова. Головною його особливістю було розміщення радарної "тарілки" в хвостовій частині. Попри інноваційний для свого часу дизайн, було зібрано всього три літаки, які пройшли випробування, але в серію так і не пішли. Ще можна згадати декілька версій Як-44, але там теж справа не пішла далі стадії прототипів. 

Зрештою на роль наступника Ту-126 був обраний А-50 на базі транспортника Іл-76. Вперше піднявся в небо 1978 року, експлуатація перших дослідних зразків відбулась в 1985-му, а на озброєння був прийнятий 1988 року. Загалом радянська промисловість встигла зібрати трохи більше ніж 30 бортів, проте до наших часів "дожило" менше половини. 

За даними військового експерта Олександра Коваленка, РФ має всього девʼять літаків цієї моделі у своєму розпорядженні. Причому один є в стані перманентної модернізації, два потребують ремонту, а ще один борт "зализує" рани після вдалої атаки українських дронів під час розташування на білоруському аеродромі. Себто готовими до злету є всього пʼять бортів. Ціна одного оцінюється в приблизно $400 млн, однак з урахуванням того, що РФ не може їх більше виробляти, А-50 є просто безцінними для країни-окупанта. 

Під час чергування російські ДРЛВ-літаки повідомляли про активність української авіації, пуски ракет Storm Shadow/Scalp та допомагали з ударами по землі комплексами С-400. Знищення одного з цих літаків не позбавить РФ "очей" повністю, однак їм доведеться тримати літаки далі від лінії бойового зіткнення, що зменшить їхню ефективність. Проблемою для російських генералів є навіть не сам факт збиття (хоча це вкрай болюче), а те, як це вдалось зробити ЗСУ і чи не повториться це в майбутньому з іншими машинами, які РФ не може виготовляти в силу технологічної деградації. 

На сьогодні більшість країн використовують ДРЛВ-літаки або на базі А-50 (наприклад, Китай), або різних версій Boeing. Єдиним винятком є Бразилія, що зібрала R-99 на основі літаків своєї компанії Embraer.