Сокіл, що відвоює небо? Чому F-16 залишається актуальним вже 45 років

Передання західними союзниками Україні літаків F-16 Fighting Falcon швидко обросло густим шлейфом припущень, маніпуляцій та відвертих інсинуацій. Одна когорта експертів називала їх ледь не тією самою "зброєю перемоги", яка дозволить кардинально переламати перебіг бойових дій. Інша ж переконувала, що ЗСУ передають ледь не морально застарілі машини, які стануть легкою мішенню для найновіших ворожих винищувачів, і взагалі, краще б дали F-35. 

Читайте нас в Telegram: головні новини коротко

У мережі можна знайти купу симуляцій результатів повітряних боїв між F-16 та різними моделями російського авіапарку на основі представлених у вільному доступі їх ТТХ. Чому такий підхід в корені неправильний, яка історія створення цього літака і чому він вже майже пів століття залишається актуальним – в огляді Liga.Tech. 

Продукт запеклого протистояння 

Війна у В’єтнамі стала холодним душем для ВПС США. Важкі двомоторні F-4 Phantom нерідко програвали повітряні дуелі більш компактним і стрімким радянським одномоторним МіГ-17 та МіГ-21, якими користувались ВПС Північного В’єтнаму. Хоча американці все ще збивали більше літаків, ніж втрачали, розрив постійно скорочувався. 

Це і створило запит у Пентагона на розробку легкого і маневрового винищувача для боїв у повітрі. Він мав збивати ворожі літальні апарати ракетами повітря-повітря з тепловим наведенням чи за допомогою авіаційної гармати. У фінал конкурсу вийшли проєкти YF-16 від General Dynamics та YF-17 від Northrop Gunman. 

Із загостренням конкуренції між двома компаніями потенційним літаком зацікавилися союзники по НАТО. Данія, Бельгія, Нідерланди та Норвегія підписали з США угоду про постачання ще неготового винищувача.

Після цього Пентагон змінив умови тендеру: тепер відомству був потрібен багатоцільовий літак, здатний не лише вести бій у повітрі, а й виконувати роль бомбардувальника. 

Зрештою у перегонах конструкторських рішень першим прийшов YF-16. Порівняно з конкурентом він мав нижчу вартість експлуатації, більший радіус застосування та неймовірну маневровість. ВПС США замовили 650 літаків з можливістю збільшення цього числа до 1400. 

F-16 вперше підніметься в небо в 1976-му, а через чотири роки почнеться його офіційна служба у ВПС США. В 1979 році почнуться постачання літака європейським замовникам, і, щоб виконати замовлення вчасно, General Dynamics доведеться відкрити окремі виробничі лінії у Нідерландах і Бельгії.

Рішення на мільйон 

"Гадюка" (Viper – англ, саме таке прізвисько отримає F-16 через свій зовнішній вигляд) могла похвалитися низкою дуже вдалих конструкторських рішень, що й забезпечили їй таку популярність і довгий термін служби. Мала вага і потужний двигун дозволили літаку не лише швидко летіти, а й різко маневрувати, що вкрай корисно в умовах повітряного бою. А краплеподібна кабіна пілота забезпечила безперешкодний візуальний огляд на 360 градусів. 

Конструктори відмовилися від розташування ручки керування між ніг пілота, яке використовувалося ще з перших винищувачів Першої світової війни. Натомість у F-16 контролер розташований по праву руку пілота. 

Для передавання команд управління використовувалися не механічні зв’язки на кшталт шарнірів чи тросів, а система електронних сигналів. Бортовий комп’ютер їх обробляв та перетворював на сигнали для сервоприводів керівних елементів літака. Зараз ця система іменується fly-by-wire й зустрічається в більшості сучасних авіалайнерів на кшталт Boeing 777 чи Airbus A320. 

Пілоти часто описують F-16 як дуже простий у польоті частково завдяки міцному планеру (структурна частина літака чи гелікоптера без силової установки та іншого обладнання) з великими крилами, що створюють велику підйомну силу. 

Бойове хрещення 

Вперше "гадюки" показали себе у всій красі під час філігранної операції ВПС Ізраїлю під кодовою назвою "Опера" в червні 1981 року. Її метою було знищення ядерного реактора "Осірак" неподалік Багдада. У Тель-Авіві підозрювали, що Саддам Хусейн з його допомогою збирається створювати зброю масового ураження. 

Вісім F-16 у супроводі шести F-15 стартували з узбережжя Червоного моря, після чого на низьких висотах пролетіли повітряним простором Саудівської Аравії, залетіли на територію Іраку та успішно відбомбились по мішені. Внаслідок атаки реактор отримав незворотні пошкодження, а ізраїльські літаки спокійно повернулися додому. 

Надалі Fighting Falcon стане основною "робочою пташкою" ВПС США і НАТО загалом. Велика їх кількість брала участь в операції "Буря в пустелі", здійснивши більше бойових вильотів, ніж будь-який інший літак сил Коаліції. F-16 завдавали ударів по аеродромах і місцях розташування ракет на додачу до збиття ворожих літаків. Крім того, їх використовували під час військових операцій на Балканах, війни в Афганістані та Іраку. 

F-16 також встигли повоювати безпосередньо з радянськими літаками. Під час радянської інтервенції до Афганістану ВПС Пакистану, які мали "гадюк" на озброєнні, отримали щонайменше 9 підтверджених повітряних перемог.

Станом на зараз F-16 експлуатуються 26 державами світу включно з Україною. 

Старим тут не місце? 

На формування авіаційної коаліції та перші підтверджені передання F-16 Україні пропаганда РФ відреагувала активним тиражуванням методички про "старий мотлох, який швидко зіб’ють". Однак, на відміну від радянсько-російських літаків, для "гадюк" вік – поняття дуже умовне. 

Загалом за час експлуатації ця модель отримала 13 модифікацій, які іменуються блоками (Block). Причому остання наразі Block 70/72 була запущена 2021 року. По суті F-16 – це така собі платформа-конструктор, у якій без проблем можна міняти модулі, вузли й авіоніку (загальна назва для всієї електроніки літаків). Водночас сама конструкція залишалася незмінною, а апгрейд можна проводити навіть для машин 20-річної давності. 

Загалом внаслідок всіх модифікацій F-16 почали зараховувати до покоління 4++. Україна ж отримає Block 20, який виготовлявся в період з 1985 до 1991 року. 

До того ж для літаків діє програма Service Life Improvement — така собі гарантія від виробника, в рамках якої корпуси зміцнюють холодним зварюванням, перебирають кабельну систему та проводять інші маніпуляції. Завдяки цьому ресурс нальоту збільшується на 5000 годин, а тільки спущеного з конвеєра – 8000. Загалом F-16 будуть нести службу у ВПС США до 2040 року, тож говорити про якусь застарілість не доводиться. 

Російські військові експерти почали зловтішатись з приводу дальності застосування: мовляв, їхня новітня РЛС "Ірбіс" може засікти цілі на відстані 400 км, а ракета "повітря-повітря" Р-37 може вражати на максимальній відстані 300 км. Водночас передані ЗСУ "гадюки" використовують РЛС APG-66(V)2A і ракети AIM-120 AMRAAM, які мають дальність у 130 км. Тобто виглядає все так, що російські Су-35 зможуть засікати та збивати F-16 задовго до того, як ті зможуть завдати по них удару. 

Однак РФ у минулому неодноразово завищувала ТТХ своїх озброєнь, аби підкреслити їх унікальність й відсутність аналогів. Крім того, здатність засікти суперника залежить не лише від потужності РЛС, а й від ефективної площі розсіювання (ЕПР). Грубо кажучи, це показник помітності того чи іншого літального апарата на радарах. Так, у винищувача Су-27 і бомбардувальника Су-24, які перебувають на озброєнні ВПС України, вони становлять 10-15 кв. м і 17-20 кв. м відповідно. Натомість у F-16 завдяки використанню композитних матеріалів у нових модифікаціях він становить всього 1-3 кв. м, що рівноцінно флагманським моделям ВКС РФ. 

Щоправда, варто підкреслити, що ЕПР може збільшуватися залежно від використання певних модулів літака на кшталт додаткових паливних баків.  За словами військового оглядача Олександра Коваленка, F-16 гарантовано бачитимуть більшість російських літаків на відстані 130 км, тоді як ті "не побачать" їх навіть за 150 км. Найімовірніше, заявлені 400 км у "Ірбіса" стосуються виключно великих мішеней на кшталт транспортників. 

Крім того, західна авіація перейшла на РЛС з активною фазовою решіткою, тоді як російська досі робить ставку на РЛС з пасивною фазовою решіткою. Перші сканують швидше, точніше, на більші відстані й можуть виконувати кілька завдань одночасно. 

Недоліками ж, порівняно з пасивною, є виділення більшої кількості тепла й дороговизна. Іншими вагомими перевагами стане інтеграція F-16 з західними системами зв’язку і геолокації. Натомість російські пілоти жалілися на ненадійність їхньої системи "Глонасс" (аналог GPS), через що їм доводилося використовувати смартфон з цивільними застосунками для навігації. 

Втім, Олександр Коваленко вважає, що, найімовірніше, F-16 працюватимуть в тандемі з обіцяними Україні шведськими літаками ДРЛВ Saab 340 AEW&C. Їхня потужна РЛС зможе засікати й цілевказувати на ворожі літаки "гадюкам", а ті завдяки використанню РЛС у пасивному режимі не будуть "підставлятися" під вогонь ППО чи винищувачів. 

Геймченджер? 

Чому українська влада наполягала на переданні саме F-16, а не шведських "Гріпенів" чи французьких "Рафалів", зрозуміло – це найбільш масовий літак четвертого покоління у світі, а отже, союзники без проблем зможуть забезпечити запчастинами і складниками. 

F-16 має вкрай широку номенклатуру озброєнь і модулів, які значно розширюють його спроможності. Він може виконувати ролі перехоплювача, повітряної системи ПРО, бомбардувальника, а також здатен завдавати ударів по скупченню ворожих сил чи наземним РЛС. 

"Гадюка" цілком може тягатись на рівних чи навіть переважати більшість наявного авіапарку ВКС РФ. До цього ВПС України явно програвали супернику у дальності виявлення й атаки. 

Плюс адаптація  деяких західних ракет на кшталт протирадарних AGM-88 HARM до радянських винищувачів на службі ВПС України вимагала неабиякої майстерності від техніків, тепер їхній потенціал можна повністю розкрити на "рідній" платформі. 

F-16 навряд чи змінить ситуацію на полі бою одразу. Тут все залежить від їх кількості та штату підготовлених пілотів. Тим паче що F-16 спроєктовані для дій саме "зграями". До речі, найімовірніше, те, як Україна швидко почала їх експлуатацію, потрапить у підручники – в країнах колишнього соцтабору на це йшли роки. Адже це не лише інша школа літакобудування, це ще й теорія з величезною кількістю власних жаргонізмів. 

Підсумовуючи, можна впевнено стверджувати, що F-16 в українському авіапарку стане серйозним посиленням спроможностей як наших Повітряних сил, так і ЗСУ загалом. Не виключено, що вже дуже скоро перед окупаційними військами постане складна дилема: наважитись скинути КАБ чи поберегти літак і пілота.