RU

Історія | "Зливали пальне з розбитих машин". Як бригади телеком-операторів рятують зв'язок на війні

Фото: Vodafone
19.05.2022, 18:10

Щоб зберегти зв'язок, зливали пальне з розбитих автомобілів. Розповідаємо історії інженерів Київстару, Укртелекому та Vodafone

Під час війни зв'язок є однією з найбільших цінностей. Завдяки цьому люди дізнаються про зелені коридори, реальну ситуацію на фронті та можуть почути голоси рідних та близьких. 

Liga.Tech розповідає історії співробітників Київстару, Vodafone та Укртелекому, які відновлювали звʼязок у Маріуполі, Харкові та інших східних регіонах під російськими обстрілами.

Щоб зберегти зв'язок у Маріуполі, зливали пальне з розбитих автомобілів

Під час облоги Маріуполя російські війська практично зруйнували телеком-інфраструктуру міста, розповідають Liga.Tech у Київстарі. 24 лютого почались обстріли мікрорайону Східний та прилеглих до нього селищ Сартана і Талаківка. І одразу ж з'явилися проблеми з електроживленням. 

У цей час у місті залишалися і продовжували роботу чотири співробітники технічної команди Київстару: Роман, Роман, Андрій та Ігор. Обидва Романи — інженери з організації, експлуатації та ремонту комутаційних вузлів. Андрій — керівник підрозділу. Ігор — фахівець з адміністративно-господарських питань. 

Співробітники виїздили в місто, підключали базові станції до дизель-генераторів, щоб підтримувати роботу обладнання. Але обстріли частішали.

"Електроенергія в місті то з’являлась, то зникала. Увечері 28 лютого Маріуполь остаточно поринув у пітьму", — згадує один із Романів. 

Коли починалися обстріли, ховали антени, щоб їх не пошкодило.

Мобільна мережа не може довго працювати без електроенергії із загальної електромережі. Тому вже 1 березня мобільний звʼязок в місті зник. У Маріуполі залишалося лише два місця, де мешканці ще могли "зловити" радіосигнал: офіс Київстару на проспекті Будівельників та центр міста у районі Драмтеатру, де ще був сигнал мережі Vodafone. Але під час наступного обстрілу базову станцію Vodafone зруйнували. 

Єдина на все місто станція, що працювала, залишилася в офісі Київстару. Аби вона могла забезпечувати мобільний звʼязок в місті, інженерам компанії довелося докласти зусиль: зібрати обладнання з того, що залишилось в офісі, під'єднати до систем передач, налагодити живлення від стаціонарного дизель-генератора. Відновити інші базові станції міста було неможливо через постійні обстріли. 

"Базову станцію розмістили на четвертому поверсі офісної будівлі, — пригадує Роман. — Бетонні стіни "гасили" радіосигнал, тому антени ми виставляли у вікно. Коли починались обстріли, ми ховали антени, щоб їх не пошкодило". Як пояснює інженер, станція пропрацювала майже місяць. 

Справжнім викликом була відсутність пального. "Для пошуків доводилося виходити у місто, і це щоразу було небезпечно, — згадує Роман. — Ми шукали пальне скрізь, навіть зливали з розбитих автомобілів, покинутих на вулицях міста". 

Під час одного з обстрілів зруйнували стаціонарний дизель-генератор. Тоді інженери зробили неможливе: розшукали в місті інший генератор – і мобільна мережа знову запрацювала. 

Щоб заощадити дизпаливо, зв'язок давали по кілька годин на день

У березні в місті вже не було електроенергії, води у водопроводі, газу. Зачинились усі продовольчі магазини та аптеки. Але щодня біля офісу Київстару збиралися люди з усього міста. 

"Ми стали острівцем надії та центром інформації про те, що відбувається в Україні. Завдяки роботі мобільної мережі люди дізнавалися про шляхи евакуації, зелені коридори, які організовувала для маріупольців українська влада", — згадує Роман.

На той момент мобільні телефони в багатьох людей давно розрядилися. Але інформація передавалася з уст в уста. Щодня під будівлею офісу шикувалися колони автомобілів, піших людей, які полишали місто. 

"Звʼязок з рідними, з Україною — єдина надія, яка залишилась у мешканців. Вважаю, заради цих моментів ми й працювали", — каже Роман.

Щоб заощадити дизпаливо та продовжити роботу базової станції, її почали вмикати на кілька годин в день. "Люди вже знали, коли вона працює, і приходили до нашого офісу в зазначені години". 

Проте дуже скоро ємностей невеликої офісної базової станції забракло. "Ми її постійно "збільшували" з різних деталей, які були під руками. І звʼязок працював!" — розповідає Роман. Оскільки на той момент розпочалося важке бомбардування міста, їхнє "офісне" життя остаточно перемістилось у підвал. 

Інженери працювали, поки окупанти не розбомбили офіс

Інженери проживали труднощі облоги Маріуполя разом з усіма. Офіс компанії став тимчасовим прихистком не лише для них, але й для їхніх родин.

Після 20 березня бої точилися вже зовсім поруч — офіс Київстару сильно постраждав. Одного дня туди зайшли російські військові, обшукали поверхи, але до базової станції не дісталися. Тоді співробітники компанії вирішили, що ті, хто перебував у підвалі з сім'ями, мають виїхати з Маріуполя. А два інженери залишаться, щоб чергувати біля базової станції. 

"Я зі своєю сім'єю виїхав 23 березня. На автомобілі зовсім не знайомих мені людей, які віддали мені його під чесне слово", — розповідає Роман.

Дорога до Запоріжжя зайняла три дні. А 24 березня у семиповерхову будівлю офісу Київстару влучили снаряди. 

"Хлопців, які були у підвалі, завалило. Але вони самотужки змогли розібрати завали й знайти вихід. Я знаю, що вони живі. Дуже сподіваюся, що зможу скоро побачити своїх колег і друзів", — розповідає Роман.

Київстар поки не називає прізвища своїх героїв, оскільки двоє з них досі на тимчасово окупованій території: "Головне, вони живі і прагнуть повернутись до роботи, щоб допомагати піднімати зв'язок в інших містах".

Краще поїхати в гарячу точку, ніж сидіти та чекати

Максим Топольник працює в компанії Vodafone з 2002 року. За цей час пройшов шлях від електромеханіка до начальника технічного департаменту кластеру Схід. Він відповідає за розвиток, експлуатацію та якість мережі у семи областях України — це Харківська, Донецька, Луганська, Сумська, Полтавська, Дніпропетровська та Запорізька області — фактично усі зони бойових дій. 

"Зараз зв'язок — це не просто благо. Це життя. Можливість почути рідних, дізнатися про гуманітарні коридори", — розповідає Liga.Tech Топольник.

Оскільки свою кар'єру фахівець розпочав як інженер технічної служби, тепер, після початку активних бойових дій, час від часу разом зі своїми підлеглими виїжджає у гарячі точки та власноруч працює над відновленням мережі: "Це легше, ніж бути на зв'язку з хлопцями та чекати, поки вони повернуться з небезпечного місця". 

У зоні бойових дій технічній команді доводиться робити все максимально оперативно та якісно.  

"По-перше, у нас все гарно сплановано. Ми знаємо, що робимо. І робимо це дуже швидко. По-друге, коли ти туди виїжджаєш,  про себе не думаєш. Думаєш, як все відновити та швидко звідси поїхати". 

Команді Топольника боляче бачити, що вороги зробили з їхнім обладнанням та інфраструктурою. 

"Цю мережу ми будували роками. Всі наші базові станції в ідеальному стані. Ми заходили туди буквально в бахілах. Це як твій дім. Дуже важко бачити, як кожна башта, щогла, вузол розбиті вщент, тому що це наше життя, наш час", — зітхає Максим. 

У таких умовах він пишається своєю технічною командою. "Не всі це зрозуміють, але один із наших співробітників зміг прописати (підключити. — Прим. ред.) 400 базових станцій за кілька годин. Це неймовірно". 

Місцеві мешканці за годину-дві зробили нову покрівлю – і обладнання залишилося ціле.

Відновлювати мережу інженерам допомагають місцеві мешканці та військові — уся країна працює як єдиний організм. "Радіофобія", коли фахівців звʼязку не пускали до селищ, залишилася в минулому. Люди зрозуміли важливість зв'язку і допомагають чим можуть.

"Прилетів снаряд, пробив нам дах базової станції. Йдуть дощі. Як це швидко відновити? Місцеві мешканці буквально за годину-дві зробили нам нову покрівлю – і обладнання залишилося ціле. Неможливо не пишатися нашими людьми", — розповідає Максим.

Інколи люди самі виходять на інженерів Vodafone через голів районів, селищ. Власноруч відновлюють кабелі там, де уламки або снаряд потрапили в щоглу. 

Оскільки ЗСУ не всюди допускають інженерів, аби не наражати їх на небезпеку, технічна команда Vodafone навчила зварювати волоконні лінії оптичного зв'язку одного із військових. "Це дуже тонкий кабель, майже хірургічна робота, а він опанував це буквально за годину. Такі у нас талановиті, рукаті люди", — підкреслює Максим. 

Де зв'язок неможливо відновити традиційним способом, вони встановлюють Starlink. "Вже навчилися, швидко це робимо, обладнання дуже зручне у використанні".

Наразі доступність мережі Vodafone — 92%, що, за словами Максима, в таких умовах "дуже круто". "На жаль, ми не можемо хизуватися, де саме вдалося відновити зв'язок, бо воєнний час диктує свої умови. Як ми зараз кажемо: зв’язок любить тишу. Ми за те, щоб працювати, а не піаритися. Орки теж читають усі ці пабліки", — пояснює Топольник. 

"Зараз кожне відновлення базових станцій і зв'язку  — маленьке свято для нас. Ми розуміємо, що робимо добру справу для своєї країни. І це підіймає настрій".

Виїхали на роботи біля кордону і потрапили під обстріл

Щоб відновити зв'язок, співробітникам Укртелекому на Харківщині з перших днів повномасштабного вторгнення доводиться працювати під обстрілами та відновлювати мережу буквально за кілька кілометрів від кордону з ворогом.

Як розповідає Liga.Tech один з працівників технічної команди Харківської філії АТ "Укртелеком" на ім'я Максим, зараз їхні бригади працюють без вихідних.

Його рідний район — Північна Салтівка. Він там народився і виріс. Його батьки, як і багато інших харків'ян, змушені були лишити свій дім через небезпеку обстрілів. Частина колег зі своїми родинами також переїхали до безпечніших регіонів. Тих, хто залишився працювали, Максим називає героями:

"Робота, яка виконується ними сьогодні, дуже важлива не тільки для абонентів, але й для перемоги загалом". 

Найскладніше фізично і морально працювати просто неба

Окрім контакту людей з рідними та екстренними службами, відновлений зв’язок також забезпечує доступ ЗСУ до телекомунікаційних послуг, а відтак — робить їх ефективнішими. 

Щоб мінімізувати ризики для співробітників, намагаються обрати безпечніші місця для ремонтних робіт, зокрема спаювання оптичного кабелю. Іноді багато часу йде на пошуки пошкодження, тож коли знаходять — треба працювати швидко:

"Ми не маємо часу для довгих роздумів, інакше можна потрапити під обстріл або не встигнути виконати роботи до початку комендантської години".  

"Найскладніше фізично і морально — працювати просто неба. Ніколи не знаєш, чого чекати", — каже Максим. 

Одного дня під час відновлювальних робіт у Слобідському районі їхня команда потрапила під артобстріл. На щастя, встигли сховатися в укриття. А роботу завершили, коли затихло. Іншого дня довелося працювати за десять кілометрів від кордону з Росією. Обстріли почалися, коли роботу майже закінчили. 

У таких умовах немає іншого варіанту, аніж зберігати спокій. "Ми створюємо безпечні умови, наскільки це можливо. Кожен виїзд на місце аварії працівників Східного макрорегіону — героїчна та ризикована робота, адже загроза обстрілів є постійною, і ніколи не можна сказати напевне, чи не загостриться ситуація". 

Ольга Ліцкевич
Ольга Ліцкевич
кореспондентка LIGA.Tech
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини