Пять тезисов об оптимистическом будущем украинского IT
На їх думку Україні не зростає додаткова вартість IT-продуктів, а сама країна з точки зору розробки залишається сировинною. Head-офіси продовжують розташовуватися за кордоном. Ця думка викликала широку дискусію серед колег по індустрії.
Кожен український програміст прагне професійного розвитку, це в нашому ДНК. Ми, як програмісти, так і компанії, прагнемо отримувати складні, професійно цікаві проекти, і щоб реалізувати це прагнення, вивчаємо нові технології. В нас немає, і, вважаю, не буде, розслабленої зони комфорту, коли професійні челенджі втрачають сенс на противагу спокійній високооплачуваній роботі.
Розвинена індустрія пропонує масу можливостей для кар’єрного та професійного розвитку інженерів. Часто нам вже не потрібно їхати в США, Німеччину чи Ізраїль для того, щоб працювати над першокласними проектами.
Коли мова йде про розміщення замовлень на складні проекти, питання часто впирається в доступність висококваліфікованих програмістів. І Україна досі дає фору нашим сусідам. Наприклад, якщо вам треба зібрати команду в кількадесят senior програмістів, кращої країни за Україну в Східній Європі, та й в Азії також, не знайти.
По мірі того, як індустрія далі розвивається, ми продовжуємо переходити на вищі сходинки в value chain. До прикладу, великі сервісні компанії, в тому числі Intellias, зараз переходять від аутстафінгових моделей до моделей з value-added сервісами, і це неминуча зміна. Ми інвестуємо в розробку портфелю value-added сервісів, в формування технологічних та галузевих компетенцій, і беремо на себе більше відповідальності за розробку кінцевого продукту. В такому сенсі ми – компанія, яка виконує “продуктову розробку”.
Безперечно, Україна дорожчає, але по співвідношенню ціна/якість/доступність ми і далі маємо хороші шанси залишатися серед лідерів, якщо розвиток ІТ сектору продовжуватиметься.
Я не згоден, що в контексті ІТ галузі Україну можна називати “сировинною країною”. В сервісних чи продуктових компаніях все частіше центри відповідальності та прийняття рішень знаходяться в Україні і це вже не про “сировинну країну”. Що ж до хед-офісів, то вони мають розміщуватися або там, де є клієнти, або там, де найкращі умови інкорпорації чи безпеки, або там, де знаходиться управлінська команда. У цьому контексті Україні дійсно немає особливо що запропонувати компаніям. Але це є проблема для будь-якого глобального бізнесу, не тільки для ІТ сектору.
З іншого боку, я погоджуюсь, що є ризики, які загрожують подальшому сталому розвитку галузі:
Питання стабільності податкового законодавства, про яке зараз багато говорять. Сприятливе податкове законодавство допомогло становленню та розвитку галузі, а погіршення податкового контексту призведе до уповільнення росту.
Всі 30 років розвитку української ІТ-галузі освіта перебувала в не найкращому стані. Протягом цього часу компанії допомагали готувати програмістів, щоб забезпечити ріст галузі. Сьогодні, враховуючи суттєвий розмір індустрії, було б дуже добре, якби освітню функцію все більше переймала на себе система вищих учбових закладів. Індустрія готова сприяти, але, напевно, не зовсім готова продовжувати навчати початківців у великому масштабі.
Загальна стабільність країни є вкрай важливою. У випадку військових ескалацій, які б ми не були чудові програмісти, нормальні проекти не будуть розміщуватись в Україні через менеджмент ризиків нашими клієнтами.
