Андроїди та перемога нацистів. Як фантаст Філіп Дік від аутсайдера став улюбленцем Голлівуда

Існує когорта письменників, чиї твори ви могли й не читати, але точно бачили їх екранізації. Для історичних пригод таким автором є Александр Дюма, для детективів – Агата Крісті та Артур Конан-Дойль. У випадку фантастики таким письменником є Філіп К. Дік, відомий за творами "Чи мріють андроїди про електричних овець?" (фільм "Той, хто біжить по лезу"), "Особлива думка" (однойменний фільм), "Людина у високому замку" (однойменний серіал) та іншими. 

Історія його життя сама напрошується на першокласний голлівудський байопік. Майже все життя він був практично невідомим широкому загалу та фактично жив у злиднях, а після смерті став одним з найпопулярніших письменників свого жанру. Про причини популярності, цікаві факти з його біографії та історії екранізацій – в матеріалі Liga.Tech. 

Сила випадку

Фантастикою Філіп К. Дік захопився в 12 років, причому випадково. Він зайшов у магазин, щоб придбати останній випуск журналу Popular Science, але весь наклад вже розкупили. Тоді хлопець звернув увагу на журнал Stirring Science Fiction. Оскільки там в назві фігурувало слово Science, Дік вирішив що це щось схоже і купив примірник. 

Спершу опубліковане в ньому здалось Діку жахливими, проте згодом він поборов скепсис та отримав насолоду від зібраних в журналі історій. Майбутній письменник незчувся, як міцно потрапив на гачок наукової фантастики: до самої смерті він активно читав книги цього жанру, що йому траплялись. Своїми улюбленими він називав Джона Слейдека, Семюеля Ділейні ("Вавилон-17", "Перетин Ейнштейна") та Урсулу Ле Гуїн (цикл про Земномор’я). 

Фантастика не одразу стала справою всього життя Діка. Певний час він вивчав філософію і психологію в Каліфорнійському університеті, але швидко це закинув. Певний час хлопець працював на радіо ведучим та в магазині платівок. На дозвіллі писав як фантастичну прозу, так і реалістичну. Зосередитись на першому знову допоміг випадок: в магазин, де працював Філіп К. Дік, зайшов редактор журналу Fantasy & Science Fiction Ентоні Баучер. Розмова з ним переконала, що фантастика може бути серйозною літературою. Остаточно визначитись з напрямом творчості допоміг той факт, що жоден з реалістичних романів Діку не вдалось прилаштувати у видавництво, тоді як фантастичною "Сонячною лотереєю" зацікавився Ace Books.

Пізніше письменник згадував, що перша опублікована книга принесла йому всього $1500, з яких $1000 – аванс, а $500 – роялті за перевидання через 10 років.

Хоча в період з середини 1950-х до початку 1970-х Дік був вкрай продуктивним – стабільно видавав по одній новелі чи оповіданню що два тижні – гонорарів ледве вистачало, щоб зводити кінці з кінцями. Трохи виправило ситуацію отримання престижної нагороди "Г’юго" (вважається аналогом "Оскара" для англомовних фантастів) за роман "Людина у високому замку" – про альтернативну історію після перемоги нацистів у Другій світовій – в 1963 році. Після цього продажі творів Діка значно зросли, проте ефект від цього був нетривалим.

Чи мріють електричні вівці про Голлівуд? 

Величезний кінематографічний потенціал прози Діка розгледіли не одразу. Власне єдиним твором, екранізованим за життя письменника, стало оповідання "Самозванець". Його поклали в основу одного з епізодів фантастичного серіалу-антології Out of This World – такого собі британського аналога "Сутінкової зони". До наших днів він, як і весь серіал загалом, не збереглись. 

Першою книгою Діка, яка зацікавила продюсерів, став роман "Чи мріють андроїди про електричних овець?", причому сталось це невдовзі після його першої публікації в 1968 році. Письменнику не сподобався оригінальний сценарій Гемптона Френчера: він акцентувався на протистоянні мисливця за головами й андроїдів, опускаючи закладені автором сенси та тонкощі.

Через деякий час студія запропонувала перероблений варіант від сценариста Девіда Піплза, який сподобався автору першоджерела значно більше. Остаточно його скепсис стосовно "Того, хто біжить по лезу" змінився оптимізмом після візиту на студію і перегляду готових матеріалів. Дік був вражений і заявив, що керівник команди візуальних ефектів Девід Трамбулл добре впіймав і відтворив його бачення футуристичного Лос-Анджелеса. 

В одному з останніх інтерв’ю Філіп пожартував, що йому не надто імпонує ідея купувати чи брати в прокат смокінг для гала-прем’єри "Того, що біжить по лезу", адже йому більше подобається носити футболки. На жаль, письменник помер за декілька місяців до виходу першої екранізації свого роману. Стрічка Рідлі Скотта мала дуже непросту долю: з тріском провалилася в прокаті та отримала неоднозначні відгуки в пресі. Одні критики вважали фільм надто нудним, клішованим і поверхневим, інші писали, що завдяки візуальному стилю і багатогранному сюжету "Той, хто біжить по лезу" обов’язково посяде місце в історії кінематографа.

Час довів правоту саме других. Фільм отримав статус культової класики, якою надихалось не одне покоління авторів фантастики. Існує цілих сім версій "Того, хто біжить по лезу", причому остання вийшла 2007 року та була присвячена 25-річниці виходу в прокат. Вона ж вважається найповнішою, адже Рідлі Скотт мав повний творчий контроль під час її підготовки.

Екранізувати все 

Після перетворення "Того, хто біжить по лезу" у феномен масової культури голлівудські боси задумались, що ще з доробку Філіпа К. Діка можна перетворити у фільм. А обирати було з чого – після себе письменник залишив 44 романи та 121 оповідання. 

Другою екранізацією стала стрічка "Згадати все" Поля Верховена, в основу якої було покладено оповідання "Ми можемо запам’ятати це для вас оптом" про пересаджування спогадів. Права на адаптацію письменник продав ще в середині 1970-х за майже символічну суму в $1000. Стрічка мала надзвичайно довгу і складну розробку та могла взагалі не відбутися, якби не величезна зацікавленість Арнольда Шварценеггера в проєкті. Глядачі, які потім придбали томик Діка, були вкрай розчаровані, адже ані подорожі на Марс, ані звабливої дружини "сплячого агента", ані жриці кохання з незвичним бюстом та культових цитат головного героя в оригіналі не було. 

На відміну від фільму з Гаррісоном Фордом, "Згадати все" мав гучний успіх одразу. Стрічка посіла шосте місце серед десяти найкасовіших у США 1990 року, причому її конкурентами були "Сам удома", "Міцний горішок 2", "Красуня" та "Назад у майбутнє 3". Глобально фільм зібрав $261 млн за бюджету в $65 млн.

Можна сказати, що ці перші два фільми заклали цікаву тенденцію, яка простежується у всіх подальших адаптаціях творів Філіпа Діка – мінімальне слідування першоджерелу. Дійсно, голлівудські сценаристи досить рідко ретельно переносять текст книги в сценарій, але у разі Діка термін "за мотивами" варто сприймати саме буквально.

Зазвичай від оповідання залишається тільки його основна ідея – наприклад, імплантація спогадів в "Згадати все", – а далі починається креатив кінематографістів. Чи не єдиним винятком стала анімаційна стрічка "Затьмарення", яка майже без змін перенесла сюжет однойменного роману. Хоч бюджет фільму був менше ніж $9 млн, він так і не зміг його відбити. До речі, в більшості випадків автори екранізацій не використовують назви першоджерел Діка. Втім, той любив досить довгі й специфічні назви. 

Найімовірніше, успіх "Згадати все" пов’язали передусім з перфомансом Арнольда Шварценеггера, який якраз був на піку кар’єри. Протягом 1990-х вийшло тільки два фільми – "Крикуни" та "Сповідь божевільного", причому останній був знятий в Франції за мотивами одного з реалістичних романів автора. 

Кардинальним чином все змінилось з початком нового століття: в період з 2002-го до 2012 року вийшло 8 фільмів за мотивами оповідань та книг Діка: "Особлива думка", "Самозванець", "Час розплати", "Затьмарення", "Пророк", "Вільне радіо Альбемута", "Змінюючи реальність" та римейк "Згадати все". 

Така популярність прози Діка в Голлівуді може бути пов’язана з двома чинниками. По-перше, письменник дуже полюбляв у своїх творах порушувати тему модифікації реальності та ігор людського розуму. Ці теми дають широкий простір для створення ефектних візуальних рішень. По-друге, Дік дуже полюбляв теми авторитаризму і контролю з боку держави. Певний час письменник був переконаний, що за ним стежить уряд США, і навіть майже на пів року тікав до Канади. Тема якраз дуже зрезонувала з тогочасним американським суспільством у контексті подій 11 вересня 2001 року. Тоді якраз була активна дискусія, чи варто давати правоохоронцям і спецслужбам більше інструментів спостереження і контролю, щоб не допустити таких трагедій надалі. 

Знову забуття? 

Наразі останніми помітними адаптаціями Філіпа К. Діка є сиквел "Того, хто біжить по лезу" від Дені Вільньова та серіали "Людина у високому замку" і "Електричні сни Філіпа Діка". Перший серіал до появи "Хлопаків" став одним з найрейтинговіших пілотів стримінгового сервісу Amazon Prime, а потім і проєктів загалом. У найкращих традиціях інших адаптацій він взяв за основу тільки саму концепцію альтернативних 1960-х, в яких перемогу в Другій світовій святкували країни Осі, та головних героїв. 

Другий серіал являв собою антологію, кожна серія якої була адаптацією одного з оповідань Діка. Хоч він і отримав непогані відгуки, британський Channel 4 не став замовляти другий сезон, а інші майданчики "Електричні сни" не підхопили.