Французькі крила в українському небі: чому не варто недооцінювати винищувачі Mirage 2000

Авіапарк Сил оборони поповниться ще одним винищувачем західного виробництва: нещодавно міністр оборони Франції оголосив про передання неназваної кількості Mirage 2000-5 вже на початку наступного року. Наприкінці жовтня стало відомо, що на складах у Франції є лише три боєздатні літаки необхідної комплектації.

Ще на стадії перших припущень про отримання цих літаків думки експертної спільноти розділились. Оцінки варіюються від "музейний експонат для утилізації" та "створить нам "зоопарк" у ВПС, чим лише нашкодить", і до "переламає хід бойових дій".

Liga.Tech розбиралась, чим цей літак відрізняється від F-16, як він вже показав себе в реальних битвах та які сюрпризи він може готувати ворогу.

Втерти носа "Соколу"

Під час Корейської війни відбувся успішний дебют першого у світі реактивного винищувача – ним став радянський МіГ-15, який створив чимало проблем силам ООН в небі над півостровом. Ще до закінчення конфлікту країни Заходу всерйоз зайнялися розробкою подібних літаків, які поєднували б легкість виробництва з можливістю нести важке озброєння.

Однією з перших у реактивних перегонах стала Франція. Командування ВПС в 1952 році поставило завдання розробити легкий універсальний літак, здатний підніматись на висоту 18 км та розганятись до швидкості 1.3 Маха. Конкурс виграв проєкт від компанії Dassault Aviation (DA), який згодом буде втілений як Mirage III. Він стане першим багатоцільовим надзвуковим винищувачем європейського виробництва і започаткує однойменне сімейство літаків.

Mirage 2000 – це четверта ітерація в ньому і одночасно літак четвертого покоління. Тобто він є однокласником американських F-16 і радянських Су-27. Хоча після модифікацій авіаоглядачі відносять цей "Міраж" до покоління 4+.

Розробка Mirage 2000 почалася в 1965 році та була досить непростою. Спочатку він планувався як спільний франко-британський літак із крилом змінної стріловидності. Проте вже за два роки французи вийшли з проєкту та почали експерименти з різними концептами, включно зі створенням "міні-Міражу". Британці залишилися вірними цій концепції та вже в кооперації з німцями та італійцями виготовили багатоцільовий перехоплювач Panavia Tornado.

В 1975 році Данія, Бельгія, Нідерланди і Норвегія зробили ставку на F-16 Fighting Falcon як свій новий фронтовий винищувач, відмовившись від пропозиції модифікованого Mirage F1. Тож для DA стало питанням честі розробити кращий літак і досягти успіху на глобальному авіаринку.

Рішення використати для Mirage 2000 дельтаподібне крило спочатку сприйняли як крок назад, адже в попередній ітерації – Mirage F1 – від нього відмовилися. Цей тип крила є добрим вибором з точки зору швидкісних характеристик, простоти конструкції, низької радіолокаційної помітності та доступного простору у фюзеляжі і крилах. Розплачуватися за це доводиться гіршими показниками маневреності та польотів на низьких висотах, а також більшою дистанцією злету/посадки.

Проте інженерам DA вдалося модифікувати дельтаподібне крило, перемістивши центр підйомної сили попереду центру тяжіння. Це дозволило збільшити маневреність "Міражу" і зменшити розбіг при зльоті.

Як і F-16, французька розробка використовувала електродистанційну систему управління, яка замість механічних зв’язків (тросів і т.д.) для передавання команд на модулі літака використовувала електронні сигнали. Це разом з двоскладовими елевонами (аеродинамічні елементи керування, які відповідають за висоту і крен) на кожному крилі та автоматичними двосегментими передкрилками дозволяло Mirage 2000 на голову обходити попередників за показником маневреності.

"Міраж" оснастили двигуном SNECMA M53, який дозволяв досягати вражаючої швидкості понад 2 Маха (приблизно 2340 км/год). Основним матеріалом для його виготовлення став авіаційний алюміній, однак деякі композитні деталі були виготовлені з вуглецевого волокна і титану. Машина мала дев’ять пілонів, на яких могла нести ракети і бомби загальною вагою 6 тонн. До двох пілонів можна було кріпити додаткові паливні баки.

Mirage 2000 хвалили за маневреність, надійність, простоту в експлуатації та обслуговуванні, а також високу ефективність в повітряних боях. Машина також була дешевше як у плані купівлі, так і утримування порівняно з "Соколом".

Останній в династії, але не в бою

Експерти з військової авіації характеризують Mirage 2000 як вдале продовження французьких традицій елегантних і практичних винищувачів. Багато в чому він мав ідентичні характеристики з F-16, проте в деяких аспектах, на кшталт корисного навантаження, поступався. Хоча реалізувати мрію керівництва DA і затьмарити американського конкурента не вдалося, "Міраж" все одно показав дуже добрі результати в експорті.

Загалом цю "пташку" для своїх ВПС закуповували дев'ять держав, серед яких крім Франції досі мають їх на озброєнні Єгипет, Тайвань, Греція, ОАЕ, Перу та Індія. Остання в 2021 році підписала угоду про купівлю ще 21 "Міражу", тож говорити про якусь морально застарілу машину, яку Париж відправляє в Україну для останнього бою, не доводиться.

Mirage 2000 заступив на службу в 1984 році й відтоді отримав вісім модифікацій. Однією з найбільш помітних став Mirage 2000N (від Nucléaire – ядерний), який мав переносити крилаті ракети з ядерними боєголовками. Тобто "Міражі" були не лише основними винищувачами, а й елементом сил стримування Франції.

Наприкінці 1980-х почав даватися взнаки вік Mirage 2000, і експортні продажі впали. У відповідь на це в компанії DA почали роботу над серйозною модернізацією свого літака із залученням приватного капіталу. Так з’явився Mirage 2000-5, який мав покращену авіоніку (вся електроніка на літальному апараті) і ракетне озброєння класу "повітря-повітря" MICA.

Ключовим покращенням став радар RDY від компанії Thales, який дозволяв не лише супроводжувати, а й атакувати ракетами чотири різні цілі одночасно. Також він мав на борту нову скляну кабіну пілота (її перейняли у більш сучасного винищувача Rafal) і оновлений комплекс контрзаходів та систему попередження про ракетну небезпеку.

Модернізована версія сприяла відновленню позицій "Міражів" на експортному ринку: вже за два роки після першого польоту Mirage 2000-5 в 1990 році ВПС Тайваню замовили собі майже пів сотні таких "пташок", а Катар – ще десять. Нагадаємо, що Україна отримає саме модифікацію Mirage 2000-5.

Втім, французи не стали розслаблятися й вже наприкінці 1990-х випустили удосконалену версію Mirage 2000-5 з підзаголовком Mark 2. Він мав досконаліший радар RDY-2, який дозволяв атакувати цілі вдень і вночі за будь-якої погоди й при цьому був менш помітним для ворожих РЛС.

Новий багатофункціональний обчислювальний блок MDPU замінив старі бортові комп’ютери, а нова інерційна навігаційна систему TOTEM 3000 використовувала лазери замість "механіки", що значно підвищило точність. Першим замовником Mirage 2000-5 Mk 2 стали ОАЕ, а згодом партію для себе замовили й ВПС Греції.

Французькі "Міражі" мають солідну історію бойового застосування. Вони брали участь в усіх операціях, до яких були залучені ВПС Франції: операція "Буря в пустелі", конфлікти в Боснії та Косово, війна в Афганістані. Навіть після припинення виробництва у 2006 році вони не поспішають на пенсію. Mirage 2000-5 використовувалися для ударів під час війни в Лівії, в Сирійській громадянській війні та операції "Сервал" (низка авіаударів по силах ісламістів в Малі). Навесні цього року "Міражі" збили два дрони хуситів над Червоним морем.

ВПС Індії активно використовували ці винищувачі під час Каргілського конфлікту – прикордонних збройних зіткнень з Пакистаном в 1999 році. Здебільшого вони використовувалися для протиповітряної оборони і прикриття ударних літаків.

Цікаво, що "Міражі" сходились у реальному бою зі своїм американським візаві: в 1996 році Mirage 2000-5 грецьких ВПС збив турецький F-16 над Егейським морем. Тоді стосунки між Анкарою і Афінами знову загострились через питання приналежності двох скелястих безлюдних островів. Сама ж ситуація показала, що важливі не лише ТТХ літака, але й обставини застосування і професіоналізм пілотів.

Продовженням Mirage 2000 мав би стати збудований на його основі Mirage 4000. Він був на 74% важчим за попередника і був реалізований у вигляді всього одного прототипу. Потенційним покупцем була Саудівська Аравія, але зрештою вона втратила інтерес, і програму згорнули. Частину напрацювань реалізували вже у літаку Rafal (з французької – "шквал"), який прийшов на зміну "Міражам".

"Зоопарк" чи нова можливість?

Багато українських військових оглядачів та аналітиків вважають, що оптимальним варіантом для Сил оборони буде поступово замінити поточний авіапарк з МіГ-29, Су-27, Су-25 і Су-24МР на одну універсальну машину західного виробництва – американський F-16.

Натомість до ідеї передання нам ще якихось винищувачів від партнерів на кшталт Eurofighter Typhoon чи шведських Grippen ставляться скептично. Мовляв, вони гірші за "Соколів" і створять нам непотрібний "зоопарк, чим лише нашкодять.

Використання двох західних винищувачів дійсно створить очевидні проблеми. Лише в Європі є дев'ять країн, що нещодавно експлуатували "Соколів" чи продовжують це робити. Отже, немає жодних проблем з пошуком інструкторів для пілотів і наземного технічного персоналу, так само як і складників. У випадку Mirage 2000 подібних спеціалістів може надати лише Франція та Греція. Також це призведе до розпорошення сил: частину пілотів та механіків, яких не так багато, доведеться окремо виділяти для роботи з "Міражами".

Однак саме по собі використання одночасно F-16 і Mirage 2000 не є чимось нечуваним: обидві моделі одночасно стоять на озброєнні Єгипту, Тайваню, ОАЕ і Греції. Остання закупила їх в один рік у рамках плану модернізації своїх ВПС. Для зручності оперування і логістики їх, як правило, розміщують на різних авіабазах.

Взяття на озброєння "Міражів" має свої очевидні переваги. У випадку F-16 в переданні була задіяна ціла коаліція країн, які мали спочатку домовитись між собою про кількість переданих бортів, номенклатуру озброєнь і підготовку персоналу, а потім ще й узгодити це все з США як виробником літаків.

Особливо великою проблемою стало навчання: в травні стало відомо, що Київ готовий направити на навчання до Арізони 30 пілотів, однак там готові прийняти лише 12. Схожа проблема з навчальними базами в Данії та Румунії.

Натомість у випадку "Міражів" не треба витрачати час на узгодження, адже за все відповідає лише Франція. Власне, тому між першими новинами про можливість передання й фактичним підтвердженням пройшло всього пів року.

Інша перевага французьких "пташок" – солідний арсенал зброї та засобів. Ракети Storm Shadow/Scalp, які доводиться інтегрувати для Су-24, є частиною штатного озброєння Mirage 2000. Також можна згадати високоточні планувальні бомби Hammer, які Франція почала постачати в березні цього року.

Використання їх на "рідній" платформі збільшить ефективність і дозволить завдавати глибших ударів по ворожій території. Тим паче що комплекс Thales значно перевищує за своїми спроможностями РЕБ, який використовується у Су-24.

"Міражі" можуть нести ракети класу "повітря-повітря" MBDA MICA-RF/EM, які є відповідниками американських AIM-120 AMRAAM. Вони поступаються за дальністю застосування, але ефективніші в збитті ворожих цілей на максимально можливій дистанції.

З огляду на попередній досвід застосування 2000-5 в місіях НАТО вони будуть оптимальним супроводом для шведських ДРЛВ-літаків Saab 340, які планують передати ЗСУ. Якщо їх можна буде пов’язати в реальному часі, це значно збільшить спроможності "французів".

Військовий оглядач Кирило Данильченко характеризує Mirage 2000-5 як літак широкої спеціалізації. Хоча тут все залежатиме від того, в якій саме версії він буде постачатися. Він може бути літаком ППО для перехоплення ворожих крилатих ракет і дронів. Може бути і складовою берегової оборони узбережжя завдяки протикорабельним ракетам Exocet. Важливий і формат тактичного зв’язку – так, Link 16 дозволяє взаємодіяти з системою ППО Patriot.

Чи вплине поява Mirage на перебіг бойових дій

Mirage 2000-5 не стане тією самою зброєю, яка кардинально змінить перебіг бойових дій. Проте в ситуації, коли лінія фронту становить приблизно 1000 км, а суперник дуже активно застосовує КАБи, будь-яке підсилення нашої авіації буде корисним. Тим паче що більшість радянських бортів ВПС України вже скоро вичерпають свій ресурс, а можливостей поновити його не так багато – ті ж держави Східної Європи також потроху переходять на авіацію західного зразка.

Для Франції це хороша нагода продемонструвати, що вона є надійним партнером у сфері безпеки, та посилити свої позиції як глобального експортера зброї. Тим паче що після початку повномасштабного вторгнення держави так званого Глобального Півдня вже не так охоче купують ті ж літаки РФ через "токсичність" режиму в Москві чи просто через розчарування в їхніх спроможностях в умовах реального бою.

Всі війни виграються на суходолі, однак важливою складовою цього є можливість вибити ворогу зуби на морі та у повітрі. З першим Сили оборони вже непогано впорались, тепер настала черга другого.