У січні вийшов друком науково-фантастичний роман "Нові Темні Віки. Колонія" українського письменника Макса Кідрука. На 900 сторінках книги – нариси про першу половину XXII століття. Людство вже має колонію на Марсі, там представлена й українська діаспора, яка розвиває сільське господарство. Але на Землі мало що змінилося з нашого часу. Минуло кілька пандемій, 2079 року Росія, яка досі існує і змінила кілька диктаторів після Путіна, знову напала на Україну. 

Читайте про бізнес без політики на каналі LIGA.Бізнес

Liga.Tech поговорила із Максом Кідруком про нове бачення майбутнього та роль України, про зупинку технологічного прогресу та несправжній штучний інтелект.

Освоєння Марсу – ненова тема у фантастиці. Як на вас вплинули світи інших письменників?

Я читав "Експансію" Джеймса Корі, але вона не дуже вплинула – я йду трохи далі у плані реалістичності. Напевно, більше на мене вплинув Джордж Мартін, його "Пісня льоду й полум'я". 

Читав я теж Кіма Стенлі Робінсона – трилогію "Червоний Марс", "Зелений Марс", "Блакитний Марс". Вона вважається на сьогодні класикою серед науково-фантастичних текстів саме про Марс. Але якщо коротко, мені не сподобалося. 

Технічно людство себе вичерпало. Письменник Макс Кідрук про другу війну з РФ та штучний інтелект
Українська колонія на Марсі. Ілюстрація з книги ''Нові Темні Віки. Колонія''

Робінсон писав першу книгу на початку 1990-х, коли розвалився СРСР і чимало мислителів, людей культури на Заході вважали, що це вже кінець історії. Зараз запанує демократія, ми житимемо щасливо. Робінсон пише про росіян, і не просто про хороших росіян – він зображує їх більш просунутими, ніж американці. 

Для 1993 року це нормальні думки, але зараз це сприймається зовсім інакше. Це впливає на сприйняття тексту і поставило хрест на моїх планах видавати цю трилогію українською. 

У 2000-х, 1990-х у книгах та кінофантастиці був напрям на світле майбутнє – скляні офіси, зелені галявини. Поступово це все зміщується у бік "Чорного дзеркала". У вашій книзі майбутнє – це взагалі темні віки. Тренд на світле майбутнє вже себе вичерпав?

Я гадаю, що він не просто себе вичерпав – цей тренд зазнав нищівної поразки. Культура не впоралася зі своєю начебто головною функцією. Я почав писати "Колонію" задовго до повномасштабного вторгнення РФ, але вже тоді зробив акцент на війні. 

Я читаю відгуки на книгу і багато хто говорить, що фантастика має зображувати морально-етичний прогрес, зразок людства, до якого ми маємо прагнути. І ці аргументи ще мали би сенс, якби не творилося те, що зараз відбувається в Україні. 

Про який науково-технічний прогрес ми можемо говорити, коли у XXI столітті триває жахлива кривава війна?

На мою думку, тенденція до похмурості є цілком органічною. Ми зрозуміли, що ніхто нікого книжками та балетами не виховає. Це маячня, про це потрібно забути. Я ж зображую максимально похмуру картинку майбутнього, але водночас зображую її максимально реалістично. Я вам показую: "Дивіться, що насправді може бути". Головна мета мого тексту полягає в тому, щоб спонукати, почати говорити про те, що ми можемо зробити зараз, щоби цього не сталося.

Підписуйтесь на LIGA.Tech в Telegram: головні новини світу технологій

Ви описали друге російське вторгнення 2079 року ще до 24 лютого, чи вже після?

Це писалося за два роки до вторгнення. За цим сюжетом стоять певні міркування – я очікував, що мені закидатимуть поразництво. Але Путін і росіяни просто вибили підґрунтя в будь-кого, хто міг мені щось таке закинути. 

Я вважаю, що думки про те, що Росія розвалиться, буде зруйнована – це видавання бажаного за дійсне.

І я розумію, наскільки це дражливе питання. Розглядаю найкращий варіант, що ЗСУ виходять на загальновизнані кордони України 1991 року і там зупиняються. Ніхто не воюватиме з країною, яка втричі більша за населенням і за ресурсами на її території, тому що ми станемо агресором і вся міжнародна підтримка зникне. 

І це ставить нас у дивовижний момент історії. Ми спостерігатимемо, а який був би світ, якби, скажімо, 1945 року війська союзників зупинилися на західному кордоні Німеччини, а війська СРСР – на східному. Якби Гітлер не вчинив самогубство, якби нацизм як ідеологія нікуди не зник. Якою була б Європа? Ми зараз бачимо, яким буде світ, тому що Росія нікуди не зникне, ніхто не буде плюндрувати Москву. І рашизм як ідеологія нікуди не зникне. Вони варитимуться у власному соку впродовж десятиліть. 

Технічно людство себе вичерпало. Письменник Макс Кідрук про другу війну з РФ та штучний інтелект
Харків після другої війни з РФ. Ілюстрація з книги ''Нові Темні Віки. Колонія''

Уявімо умовного "єфрейтора", який бачив, як гинули навколо солдати, який повернувся до Росії, де все буде погано врешті-решт в економічному сенсі. Він плекатиме в собі ненависть до українців, в усьому звинувачуватиме нас.

Я також уявляю купу хлопчаків, яким зараз пʼять-сім років. І які чують, що говорять їхні батьки, дивлячись новини з телевізора, дивляться на калік, що повертаються з фронту. За 15-20 років вони будуть готові взяти зброю.

Ці всі міркування приводять мене до того, що друга російсько-українська війна є можливою. Я не кажу, що її не уникнути. Я в романі описую найгірший можливий сценарій, я не експерт. Я сподіваюсь, що її не буде. 

Я роблю цю картинку максимально реалістичною, щоб ми зараз подумали – що ми маємо робити зараз, як маємо планувати розвиток своєї країни, оскільки ця загроза з півночі буде над нами завжди. Щоб врешті решт цієї війни не було. 

За 120 років у "Колонії" не змінилася побутова електроніка. Ми читаємо про смартфони, застосунки, смартбраслети. Це навмисний хід?

Про технічний бік світу за 120 років я міркував ще більше, ніж про політику. Були закиди – а чому там немає штучного інтелекту? Я цілковито переконаний, що його і не буде у майбутньому.

Я як міг ретельно розібрався з ChatGPT та Midjourney, і вже втомлююся повторювати – це не штучний інтелект.

Поняття штучного інтелекту настільки поширилося, що фахівці були змушені впровадити новий термін – "штучний інтелект людського рівня".  Те, що є зараз, – це просунуті програми, оптимізовані під виконання певних завдань, які імітують діяльність людини. Він вже давно існує – це машинний переклад, це пошуковики, розпізнавання облич у соцмережах. І є справжній штучний інтелект людського рівня – самоусвідомлена машина. 

Технічно людство себе вичерпало. Письменник Макс Кідрук про другу війну з РФ та штучний інтелект
Ілюстрація з книги ''Нові Темні Віки. Колонія''

ChatGPT пише маячню, він не знає, хто такий Кідрук – мені показували, що він пише про мене. Він називав найвідомішим моїм твором роман про дітей під час Голодомору. Це не інтелект, це програма, яка навчена аналізувати частоту ймовірності появи певного слова в реченні після конкретних слів. Він і далі буде удосконалюватися, його мова ставатиме дедалі більш схожою на людську. 

ChatGPT ніколи не навчиться більшого, бо він не оптимізований розуміти. Він просто створюватиме конструкції, які не відрізнити від тексту, створеного людиною. Правильний мовленнєво, стилістично, орфографічно, але сутнісно це буде маячня. Те саме з Midjourney. Мені потрібна була ілюстрація звичайного літака, і я продовбався півтори доби, намагаючись, щоб він промалював мені нормальний пропелер. 

Я не є скептиком щодо штучного інтелекту людського рівня. Я вважаю, що немає фізичних перешкод, щоб його реалізувати, але сотня років – це замало. Я вважаю, шо штучний інтелект людського рівня, самоусвідомлена машина, що її структура буде чимось імітувати людський мозок, це не буде код. Це буде нейронна структура, яка матиме ті самі недоліки, які має наш мозок. І 120 років – це надто мало, щоб ми таке розробили.

Я змальовую світ, який весь встелений екранами, де є купа голосових помічників. Вони відкривають двері, приймають дзвінки, керують авто, виводять екрани на стіну. Все в екранах, тачскринах. І вважаю, що саме так через 120 років буде.

Є ще одна книга про похмуре майбутнє, це "Периферійні пристрої" Гібсона. Там є момент, коли у XXI столітті відбувається глобальна криза, але потім все потроху відновлюється. Чи є у вашому баченні відновлення?

Загальна назва "Нові Темні Віки" натякає, що історія не йтиме до чогось світлого. Принаймні спочатку. Я показуватиму це скочення – до чого може призвести найгірший сценарій, якщо його просто ігнорувати. І в кліматі, і в політиці, технологіях. Планую потім показати й відродження, мушу дати читачам якусь хоч і примарну, але надію. 

Чи сподіватись нам на екранізацію найближчими роками?

Я б, звісно, хотів екранізувати "Колонію", але це складне запитання. Для початку мають бути переклади за кордоном, що теж складно. І лише за умови, що "Колонія" стане популярною там, ми можемо думати про екранізацію. Зараз я про це не замислююся. Ми з дружиною докладаємо всіх зусиль для досягнення найближчих цілей. Готуємо фрагменти англійською, третій наклад та тур, але далі поки не думаємо. Ми маємо передусім ці найближчі завдання виконати якомога якісніше. А далі буде видно.

Що може стати справжнім науковим проривом найближчого десятиліття?

Технічно людство себе вже вичерпало. Цей експоненційний прогрес, коли з літачків братів Райт ми вийшли на поршневі металеві, потім на швидкі турбореактивні лайнери, дійшли до надзвукового "Конкорда" та вперлися в стелю. "Конкорд" виявився неекономічним, і коли його "приземлили", нових більше не робили. Ми навіть маємо невеликий регрес, і зараз ми не маємо фізичної змоги збудувати кращий літак.

Технічно людство себе вичерпало. Письменник Макс Кідрук про другу війну з РФ та штучний інтелект
Поселення на Марсі. Ілюстрація з книги ''Нові Темні Віки. Колонія''

Є певні сфери – мікропроцесори, наприклад, де ми вже вперлися в стелю, і я вважаю, що прориву не буде. Але це не означає, що їх не буде в інших сферах. В мене цей прорив – це медицина. Я багато чого описую – антибіотики, лічені таблетки яких виліковують повне запалення легенів, апарати штучної імунізації крові тощо. Врешті решт теломід – вигадана терапія, яка дозволяє людині жити 200-300 років. В книзі люди, які вживають ці препарати, живуть вже понад 100 років і не старіють.

Я вважаю, що наступний прорив нас очікує у молекулярній біології, медицині, тут ще є куди заглиблюватися. Технічно ми дістали всі низько навислі плоди інновацій. Це не означає, що я скептик, але для майбутнього прогресу ми маємо докласти неспівмірно більші зусилля, ніж це потрібно було раніше.